Читати книгу - "Омбре. Над темрявою і світлом"

«А. Люблінський»? Я закліпала очима. «А. Люблінський»... Що це сьогодні за вечір такий?

— Ось Ваше пальто, пані... — я мало не підстрибнула від несподіванки, але вчасно зробила крок у бік наступної картини, вдаючи, ніби зацікавлено розглядаю її. Чорний прямокутник, як і раніше, був у правому кутку картини з копицями сіна.

Жіночка простягнула мені пальто, і я від хвилювання ледве втримала його.

— Усього Вам найкращого! Переказуйте вітання пані Зірці! — проговорила майже оціпеніло. Вийшла на вулицю. За мною зачинилися двері, і я зітхнула полегшено.

Мощена доріжка вела просто до воріт, за котрим вже апельсиново світилася жовта «шашка» таксі. Дякувати Богу, довго очікувати не довелося!

Лише в салоні авто я спробувала зібрати думки докупи.

Картина авторства А. Люблінського... Як таке можливо? А решта? Хто є автором решти картин?

Прибувши додому, я в першу чергу кинулася до смершівської папки, котру ще ввечері залишила на ліжку. Відколи я розшукала її серед інших документів, надпис, зроблений на її звороті синім хімічним олівцем, не раз кидався мені у вічі. Чітко виведений каліграфічний надпис: «Лейтенант Антон Люблінський». Чи можливий такий збіг? Чи міг той смершівець бути автором пасторалей у вітальні пані Зірки? Схоже на те. Але чому вона позамальовувала його ім’я чорною фарбою та видає його картини за власні? Безумовно, картини Люблінського могли б опинитися у її вітальні лише з однієї причини: якщо представляють для господині маєтку якусь цінність. Тому вона не наважується їх зняти. Вони дорогі її серцю. Але пані Зірка не справляла враження сентиментальної або чутливої особи, і її розмова з єпископом Кармеллі, підслухана мною, підтверджувала це. Хіба що... «Хіба що лейтенант Люблінський доводиться їй родичем!» — сяйнула мені думка. Батьком чи рідним дядьком... По часу це могло бути правдою. Лише в такому разі пані Зірка могла б зберігати ці картини на видному місці у вітальні. Було б добре якось дізнатися, чи в родині пані Зірки не було Люблінських. Що, як це її дівоче прізвище або прізвище по матері?

Роздумуючи отак, я стала перегортати документи у смершівській папці. Мимохідь пробігала поглядом надрукованими побляклими текстами. Листи, накази, якісь рахунки... Ось той документ!

Надсилаю Вам перелік вилучених у ворога цінностей, підготовлених до вивозу у Німеччину з окупованого міста Κ.-Подільського. А саме: предмети церковного призначення, викрадені ворогом з єзуїтського храму. З них:

84 книги 1453-1647 рр., видані латиною, мають сигнатури К.-Подільської єпархії і єзуїтського храму;

картина із зображенням лицарів в старовинній золоченій рамі;

9 підсвічників XVI-XVII ст. срібних;

престольне розп’яття, оздоблене, ймовірно, дорогоцінними каменями;

6 печаток, дві з них скріплені ланцюжком, на них зображення двох вершників та куполи храму...

Стоп, стоп! Мене наче струмом прошило. І як я одразу не згадала про цей запис! Картина! Картина із зображенням лицарів у старовинній золоченій рамі! Вона є у переліку з папки Антона Люблінського! Отже... картина, яку пані Зірка намагалася продати єпископу Кармеллі, картина з тамплієрами, і є та сама картина, що була знайдена серед артефактів, підготовлених фашистами до вивозу в Німеччину!

Я відчула, як мій мозок закипає від розуміння того, що окремі пазли нарешті вишиковуються в ряд, поволі створюючи єдиний візерунок.

Спочатку мені пощастило натрапити на тамплієрівські артефакти, а тепер — на папку Люблінського, в якій знайшовся цей документ — список клейнодів, котрі у 45-му мали бути повернуті до міського архіву. Але що у той скрутний післявоєнний час могло завадити лейтенанту Люблінському привласнити декотрі з них, як-от картину у золоченій рамі? Люблінський міг просто залишити її собі або виміняти у працівників музею на продукти, — на що більше вистачило б нахабства... Хто в ті часи у Кам’янці став би сперечатися із офіцером контррозвідки! Що ж до пані Зірки, очевидно, картина чи ще щось із того переліку просто дісталася їй у спадок разом із пасторалями родича.

Я пригадувала, як пані Зірка намагалася продати єпископу Кармеллі картину, котра і так належала католицькому костелу, бо саме з нього її свого часу вивезли. І цей документ із переліком усіх цінностей у моїх руках — тому підтвердження. В такому разі, — розмірковувала я, — смершівська папка до часу має залишитися у мене. Адже Алла Матвіївна пов’язана з пані Зіркою. Можливо, їй і про родинні зв’язки пані Зірки зі смершівцем щось відомо... Тож папку Люблінського ніяк не можна повертати до архіву.

Тепер отець Люк... Його поведінка була доволі дивною. Він поводився, наче друг, що зацікавлений допомогти мені. Варто бути обережною з ним, допоки я не дізнаюся усієї правди про ті картини.