Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » П’ятнадцятирічний капітан 📚 - Українською

Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

1 211
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "П’ятнадцятирічний капітан" автора Жюль Верн. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 113
Перейти на сторінку:
відповідь на англійське вітання Діка Сенда незнайомець відповів тією ж мовою без будь-якого акценту:

— Ласкаво просимо, юний друже!

І, підійшовши ближче, він міцно потис руку Діка Сенда. Неграм, супутникам Діка, незнайомець лише кивнув, не вимовивши жодного слова.

— Ви англієць? — запитав він у Діка.

— Американець, — відповів юнак.

— Мешканець півдня?

— Ні, мешканець півночі.

Ця відповідь начебто задовольнила незнайомця. Він ще раз суто по-американськи, з розмахом потряс руку Діку Сенду.

— Чи можу я запитати вас, мій юний друже, як ви опинилися на цьому узбережжі?

Але перш ніж Дік Сенд встиг відповісти на запитання, незнайомець зірвав з голови капелюха і низько вклонився.

Місіс Уелдон, нечутно ступаючи по піску, підійшла й зупинилася перед ним. Вона сама відповіла на запитання незнайомця.

— Пане, — сказала вона, — ми зазнали катастрофи. Наш корабель учора розбився об прибережні рифи!

На обличчі незнайомця відбилося співчуття. Повернувшись обличчям до океану, він шукав поглядом сліди катастрофи.

— Від нашого корабля нічого не залишилося, — розповів Дік. — Прибій розбив його на тріски цієї ночі.

— І насамперед ми хочемо знати, — додала місіс Уелдон, — де ми знаходимося.

— На південноамериканському узбережжі, — відповів незнайомець. Здавалося, запитання місіс Уелдон дуже здивувало його. — Невже ви цього не знаєте?

— Так, пане, — відповів Дік Сенд. — Ми сумнівалися в цьому, через те, що під час бурі корабель міг відхилитися у бік від курсу, а я не мав можливості визначити його місцеперебування. Але я прошу вас точніше вказати, де ми. На узбережжі Перу, чи не так?

— Ні, ні, юний друже мій! Небагато південніше. Ви зазнали катастрофи поблизу берегів Болівії.[55]

— Але ж! — вигукнув Дік Сенд.

— Точніше — ви перебуваєте у південній частині Болівії, майже на кордоні з Чілі.

— Як називається цей мис? — запитав Дік Сенд, вказуючи на північ.

— На жаль, не знаю, — відповів незнайомець. — Я добре знайомий з центральними областями країни, де мені часто доводилося бувати, але на цей берег я потрапив уперше. Дік Сенд замислився над тим, що почув від незнайомця. Загалом, він був не дуже здивований. Не знаючи сили течії, він легко міг помилитися в обчисленнях. Але помилка ця виявилася не настільки значною. Дік, зважаючи на те, що він помітив острів Пасхи, припускав, що «Пілігрим» зазнав катастрофи десь між двадцять сьомою й тридцятою паралеллю південної широти. Виявилося — на двадцять п’ятій паралелі. Судно проробило довгий шлях, і така незначна помилка в обчисленнях була цілком ймовірною. У Діка не було жодних підстав сумніватися у правдивості слів незнайомця. Довідавшись, що «Пілігрим» зазнав катастрофи у Нижній Болівії, Дік вже не дивувався пустельності берега.

— Пане, — сказав він незнайомцеві, — судячи з вашої відповіді, я маю припустити, що ми знаходимося на досить великій відстані від Ліми?

— Ні, Ліма далеко… Ліма там! — Незнайомець махнув рукою, вказавши на північ.

Місіс Уелдон, яку зникнення Негоро змусило насторожитися, з прискіпливою увагою стежила за цією людиною. Проте ані в його поведінці, ані в його відповідях вона не помітила нічого підозрілого.

— Пане, — розпочала вона, — вибачте, якщо моє запитання видасться вам нескромним. Адже ви не уродженець Болівії?

— Я такий же американець, як і ви, місіс… — Незнайомець замовк, очікуючи, що йому підкажуть ім’я.

— Місіс Уелдон, — сказав Дік.

— Моє прізвище Герріс, — продовжував незнайомець. Я народився в Південній Кароліні. Але ось вже двадцять років, як я залишив свою батьківщину й живу в пампі Болівії. Мені дуже приємно зустріти співвітчизників!

— Ви постійно мешкаєте в цій частині Болівії, містере Герріс? — запитала місіс Уелдон.

— Ні, місіс Уелдон, я мешкаю на півдні, на чілійському кордоні. Але зараз мені потрібно на північний схід, в Атакаму.

— Виходить, ми перебуваємо недалеко від Ата-камської пустелі? — запитав Дік Сенд.

— Саме так, мій юний друже. Ця пустеля починається за гірським хребтом, що видніється на обрії.

— Пустеля Атакама! — повторив Дік Сенд.

— Так, мій юний друже, — підтвердив Герріс. — Ата-камська пустеля, мабуть, найцікавіша й найменш досліджена частина Південної Америки. Ця своєрідна місцевість різко відрізняється від всієї іншої країни.

— Невже ви ризикуєте на самоті подорожувати пустелею? — запитала місіс Уелдон.

— Та що ви, я вже не раз робив такі переходи! — відповів Герріс. — За двісті миль звідси розташована велика ферма — гацієнда Сан-Феліче. Вона належить моєму братові. Я часто буваю в нього у своїх торговельних справах і зараз прямую саме до нього. Якщо ви побажаєте вирушити зі мною — можу поручитися, що вас зустріне там найгостинніший прийом. Звідти вже легко дістатися до міста Атаками: мій брат з найщирішою радістю надасть вам засоби пересування.

Ця люб’язна пропозиція, зроблена начебто від щирого серця, була на користь американця. Герріс, очікуючи на відповідь, знову звернувся до місіс Уелдон:

— Ці негри — ваші невільники? Він вказав на Тома та його товаришів.

— У Сполучених Штатах немає більше рабів, — жваво заперечила місіс Уелдон. — Північні штати давно знищили рабство, і мешканцям півдня довелося вчинити за прикладом мешканців півночі.

— Так-так, справді, — сказав Герріс. — Я й забув, війна тисяча вісімсот шістдесят другого року розв’язала це важливе питання. Прошу вибачення в цих панів, — додав Герріс із відтінком іронії в голосі; так говорили з неграми американці з південних штатів. — Але побачивши, що ці джентльмени служать у вас, я подумав…

— Вони не служили й не служать у мене, пане, — перервала його місіс Уелдон.

— Ми б мали за честь служити вам,

1 ... 40 41 42 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П’ятнадцятирічний капітан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "П’ятнадцятирічний капітан"