Читати книгу - "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Другий документ — лист генерал-хорунжого Михайла Садовського «До Пана Президента 360 Українського Відділу Канадійського Ле/іону», датований 6 серпня 1950 р. Генерал звернувся до адресата у зв’язку з тим, що канадський уряд зняв заборону українським дивізійникам на в’їзд у країну. Натомість, Український відділ Канадського Легіону виступив проти(!) такого рішення. М. Садовський, зокрема, пише: «я категорично стверджую, що… Дивізія «Галичина» не була сформована з доброї волі українців, лишень під німецьким примусом і терором». Далі генерал Садовський наводить такі аргументи на користь своєї позиції. Перший: «охочих йти до дивізії майже не було. Хто не хотів йти до дивізії, на того чекав концентраційний табір або смертна кара. Я був свідком, — пише він далі, —яку Варшаві німецьке гестапо через свого відпоручника «добровільно» набирало до Дивізії «Галичина» старшин із колишньої армії Української Народної Республіки». Другий: «українське громадянство в Галичині і Український Центральний Комітет довго вагалися і находили різні причини для відмови від цієї акції, однак, коли був виданий категорично гострий і безапеляційний наказ німецької військової влади, вони змушені були приступити до виконання того наказу». Третій. Мотивом Українського Центрального Комітету під проводом Володимира Кубійовича було бажання «рятувати українську молодь від примусової бранки до Німеччини на тяжкі роботи для потреб війни, де молодь в застричний спосіб десятками тисяч гинула під градом бомб безупинних нальотів повітряної фльоти та від непосильної, небезпечної, тяжкої праці при зовсім недостатньому харчуванні».
Наразі маємо дві несумісні між собою концепції формування «Дивізії», сформульовані учасниками тих подій. Хто з них ближчий до правди? Можливо, відповісти допоможе наступний документ. Це так зване «Зарядження» (звичайною мовою — наказ) місцевим жителям, підписане таким собі Францем Бабяком, «Окружним Повновласником Військової Управи Галичини». Цитую пункт 1: «Українці, уроджені в рр. 1920, 1921,1922,1923,1924 і 1925 мають зголоситися добровільно (підкреслено мною — Д. Я.) в ряди С. С. Стрілецької Дивізії Галичина. Крім того зобов’язані зголоситися (підкреслено мною —Д.Я.) всі українці, уроджені в 1900–1920 включно, які служили в якій-небудь армії або перейшли якийсь військовий вишкіл, а також ті, які ще не служили при війську, однако не старші 35 років, тобто уродж. до 1908 р.». Пункт другий: «Старшини та підстар-шини (офіцери та підофіцери), котрі одержали ступінь старшини або підстаршини в котрій-небудь армії, мають зголоситися без огляду на вік». Третій: «Лікарі повинні зголоситися без огляду на вік і без огляду на те, чи дотепер служили вони в армії чи ні».
Така от історія.
РОЗДІЛ VII
1944 рік. Повторна окупація. Комуністи
1944 р. для українців — це війна СРСР та Німеччини на правобережній території УРСР. Січень — кривава битва за Корсунь-Шевченківський. Березень та квітень — масштабний двобій за Проскурів та Чернівці. У будь-якому шкільному підручнику можна прочитати, зокрема, про те, що «на вирішальному етапі битви за Україну… у складі I, II, III та IV Українських фронтів налічувалося понад 2,3 млн осіб, 28,8 тис. гармат і мінометів, 2 тис. танків і самохідних артилерійських установок (САУ), 2 370 літаків». Щонайбільша чисельність УПА-ІІ на цей час, тобто на літо 1944 р. могла становити 25 тис. людей, розпорошених на території від Волині до Лемкіщини та Бойківщини. Нуль танків та САУ Нуль літаків. Гармати та міномети можна обчислювати хіба що одиницями.
13 липня Червона Армія розпочала бойові дії за опанування Галичиною. 22 липня корпус, до складу якого входила «Дивізія», було розтрощено. 28 жовтня Червона Армія окупувала останні населені пункти на території Закарпаття. Війна відійшла на територію Польщі.
До повторної окупації комуністи, врахувавши уроки окупації першої, почали готуватися заздалегідь. Вже 14 лютого ухвалено (або оприлюднено — з тексту документа це незрозуміло) «Звернення Президії Верховної ради і Ради Народних комісарів УРСР до учасників так званих “УПА” та “УНРА”»[120]. Під документом — підписи тогочасних очільників УРСР: формального голови Української Радянської «держави» М. Гречухи та її фактичного керівникам. Хрущова. Ключовий «месідж» документа: «Іменем Уряду Української Радянської Соціалістичної Республіки ми гарантуємо всім учасникам так званої “УПА” чи “УНРА”, які перейдуть на бік радянської влади, які чесно і повністю розірвуть будь-які зв’язки з ворогами народу — гітлерівцями-оу ні вцями, які щиро і повністю зречуться всякої боротьби та ворожих виступів проти Червоної Армії і Радянської Влади, цілковите прощення їхньої тяжкої помилки, іхніх минулих провин перед Батьківщиною». Беручи до уваги, що абсолютна більшість тих, до кого було спрямоване це звернення, були громадянами Польщі, а не УРСР (яка свого громадянства не мала) — це звучить досить дивно. Сказати прямо — брехливо та блюзнірськи. Адже «упівці» та члени ОУН ніколи себе радянськими громадянами не вважали. І, отже, навряд чи мали підстави серйозно сприймати такі обіцянки.
Натомість їх вороги абсолютно серйозно казали: «Трудящі маси населення Західної України, які сприйняли прихід радянської влади 1939 року як звільнення з-під національного і соціального гноблення панської Польщі в умовах німецької окупації, ще більше загартували свою відданість до Радянської Батьківщини»[121]. Це — не жарт. Це — чорним по білому написано. У листопаді 1943 р. Автор — нарком держбезпеки УРСР Савченко.
Вибивши німців із території сучасної УРСР, комуністичні окупанти, вочевидь, заради «загартування відданості» окупованих, утворили на завойованих територіях дві військові округи. У травні 1944 р. — Львівську ВО. Сформовано її було на базі 31-ї Армії, якою командував один з най-
досвідченіших радянських полководців, генерал-полковник М. Попов (1902–1969 рр.), за походженням — донський козак. Підпорядковані йому війська розташовувалися на території Волинської, Дрогобицької, Житомирської, Львівської, Рівненської областей та 5 районах Кам’янець-Подільської області. 31 армія — це 36-й, 44-й та 71-й стрілецькі корпуси (9 стрілецьких дивізій), 6 артилерійських полків та інших підрозділів. «На око» — це близько 100 000 особового складу. Армія пройшла з боями Росію, Білорусь, Польщу, Німеччину, Чехословаччину, брала участь у боях за Берлін і Прагу. Друга БО — Прикарпатська зі штабом у Чернівцях. Була утворена у липні 1945 р. на базі оперативно-стратегічного об’єднання Червоної Армії — 4-го Українського фронту.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський», після закриття браузера.