Читати книгу - "Муза, Мар'яна Доля"

Він дочекався, поки всі інші студенти вийдуть, і увесь цей час я стояла перед ним, відчуваючи себе розвідником на допиті у ворога.

Таким поглядом він дивився на мене… Нічого хорошого той погляд мені не віщував.

— Аліно, що це таке? — спитав, показуючи пальцем з виразом якоїсь огиди на мій чималий уже шестимісячний животик.

— Це живіт, — відповіла я тремтячим голосом.

— Ти ж казала, що все гаразд, — він говорив дуже тихо, певно, побоювався, що хтось може випадково підслухати наш діалог.

— Ваші таблетки не подіяли, — крізь зуби сказала я. 

— То чому ти не сказала нічого? Думала, само розсмокчеться? Ти ж знала, що так не буває. Я б щось придумав, а тепер уже пізно. Навіщо ти вчинила таку дурість?

"Ага, придумав би ще якоюсь отравою мене напоїти", — подумала я. Нічого хорошого від нього очікувати не слід, це я давно зрозуміла.

— Я вирішила залишити цю дитину, — глибоко вдихнувши і намагаючись заспокоїтися, сказала я. — Але ви не хвилюйтеся, ніхто не знає, що вона ваша. І я нікому не скажу. 

— Ага, так я тобі й повірив! — він від надлишку емоцій схопився на ноги і почав ходити туди-сюди від столу до вікна, такий сердитий, аж я злякалася, що він мене поб'є. Але до цього, на щастя, не дійшло. — Це ти зараз так кажеш, а коли воно народиться, почнеш тягнути з мене гроші! Я чудово пам'ятаю, як ти шантажувала мене генетичною експертизою!

Він випльовував слова з такою злістю, неначе я була його найбільшим ворогом. Мені аж не по собі стало від хвиль негативу, які прямо фізично випромінювала ця людина. Захотілося затулити живіт, щоб його ворожість не зашкодила ще ненародженій дитині. Про яку він так зневажливо сказав "воно". Через це мені чомусь стало найбільш образливо.

— Це моя дитина! — відрізала я. Цієї миті я раптом зрозуміла, що більше не боюсь Мельника. І зможу за себе постояти, якщо він захоче заподіяти мені шкоду. — Тільки моя, і ви не маєте до неї ніякого відношення! Навіть якби ви раптом захотіли визнати її своєю, я б сказала, що ви помиляєтесь! Я не хочу, щоб у мого малюка був такий батько, як ви!

— Ти диви, як завелася! — пробурмотів він, дивлячись на мене примруженими від люті очима. — Але я тобі не вірю! Ти ще та брехуха! Я впевнений, що це взагалі не моя дитина! 

— Так, не ваша! — вигукнула я настільки голосно, аж він стривожено покосував на двері — будь-якої миті сюди могли увійти студенти чи якийсь інший викладач.

Я підняла правицю і показала йому обручку на пальці.

— Я взагалі-то заміж вийшла! — промовила, з певною зловтіхою спостерігаючи за виразом  обличчя Мельника. На ньому послідовно відбилася ціла гамма емоцій — від неабиякого  здивування до недовіри і зрештою, певного полегшення.

— Оце так, — сказав він після паузи. — А ти не настільки дурненька, як я про тебе думав...

— Давайте закриємо цю тему, — перебила його я. — Ви не чіпаєте мене, я забуду про вас. Все скінчено, у кожного своє життя!

Він подумав трохи і кивнув.

— Добре, — погляд його знову мимохіть ковзнув по моєму животу. — Мабуть, це справді буде найкращим виходом з ситуації.

Не поспішаючи, зібрав свої речі, ще раз зміряв мене поглядом і попрямував до дверей.

Я відразу впала на стілець, немов у мене підкосилися ноги.

Це була свого роду битва, яка далася мені дуже важко. Але, здається, цього разу я здобула перемогу.