Читати книгу - "Муза, Мар'яна Доля"

Лікарі ставили очікувану дату пологів п’ятнадцятого липня. Останній екзамен я мала здавати двадцять п’ятого червня. Я старанно навчалася впродовж усього року, була старостою групи, тож викладачі, коли бачили, як я, немов колобок, вкочуюся до аудиторії, жаліли мене. Всі заліки тієї літньої сесії я отримала “автоматом”.

З іспитами теж проблем не виникало. Я брала білет, готувалася, а коли виходила відповідати, то ледве прослухавши кілька слів, екзаменатор кивав і говорив: “Добре, давайте наступне питання”. Ставили мені “відмінно”, бажали міцного здоров’я, приязно усміхалися. І чоловіки, й жінки, незалежно від віку.

Отак я потихеньку дісталася до останнього екзамену — історії України, яку я вчила особливо наполегливо. Тому що цей предмет мав у нас приймати не хто інший, як Мельник, а від нього я могла очікувати будь-якого підвоху.

І цей підвох не забарився. 

Коли я вийшла відповідати, він почав мене “ганяти” безжалісно по різних темах, задаючи безкінечні додаткові запитання, аж решта студентів, що сиділи, готуючись відповідати, попіднімали голови від своїх білетів і нерозуміюче переглядались між собою. Всі боялися, що коли відмінницю і старосту так методично “топлять”, то з ними взагалі розмова буде короткою.

Я під кінець того екзамену почувалася як висмоктаний лимон. Особливо дістав мене Мельник питанням про закони князя Ярослава Мудрого. Довелося переказувати мало не всю “Руську правду”, і, врешті-решт я заплуталася у всіх тих вірах ( так тоді називалися штрафи), кровних помстах та боргах. Помилувавшись досхочу на мою розгубленість, Мельник, презирливо посміхаючись, процідив: “Тепер у вас буде час надолужити згаяне. Сподіваюся, ви в декреті не розучитесь читати?” І поставив мені “добре”.

Ну хай,  біс із ним, я не збиралася сперечатися, в мене просто не було на те сил. Крім дуже напруженої атмосфери на екзамені, мене підкосила ще й надзвичайно спекотна погода. Коли я вийшла з аудиторії після екзамену, піт стікав з мене струмками, у вухах шуміло, перед очима все пливло. Ледве-ледве, зупиняючись через кілька метрів, щоб перепочити, я добрела до гуртожитку.

А вночі в мене почалися пологи.

Дівчата, які вже спакували сумки, щоб їхати додому на канікули, викликали “швидку”, яка й привезла мене до найближчої лікарні.  А я так хотіла народити вдома, щоб поряд була мама...

Вийшло ж так, що опинилася в черговому київському пологовому, навіть сумки не зібрала з необхідними речами. Вдома я домовилася з лікарем, який мав приймати пологи, тут же потрапила до рук чергової бригади медиків, абсолютно не здогадуючись, що на мене чекає, і хвилюючись тільки про те, щоб з дитиною все було гаразд.

Одним словом, нічого втішного...