Читати книгу - "Маленька, Драч Марія"

- Скільки тобі років, дорогенька? – несподівано запитала вона мене, достаючи з сумочки помаду й пудреницю.

- Це ви до мене? – я насупилася і зачинивши двері, повернулася до жінки обличчям.

- А ти ще когось тут бачиш? Здається, ми тут лише вдвох, – колючий погляд у відображенні примусив мене внутрішньо стиснутися.

- Вісімнадцять, майже дев’ятнадцять, - відповіла я, схрестивши руки на грудях.

- Мала ще, - жінка заусміхалась, але навряд чи в цій посмішці був натяк на добродушність.

- Даруйте? – я насупилася ще більше, мені зовсім не сподобалося те, що ця жінка фамільярно себе поводить. Так, вона старша за мене, успішна, впевнена в собі, але це її не дає права ставитися до мене зневажливо.

- Чому ж ти така нетямуща, - жінка гучно засміялася. – Кажу тобі, що ти ще мала аби в таких закладах відпочивати, - пояснила вона, коли раптовий напад сміху минув.

- Ледве це вас повинно стосуватися, - мій голос тремтів від хвилювання, але добре, що хоча б не заїкалася. Тоді точно крізь землю від сорому провалилася.

- В чомусь ти навіть маєш рацію, - задумливо промовила жінка, роздивляючись своє відображення в дзеркалі. – Але твоя присутність мене стосується, - вона повернулася до мене обличчям.

- Чому це? – я зовсім не розуміла, до чого ця жінка веде, також не розуміла, чому взагалі продовжую цю розмову?

- Ти дурна чи тільки вдаєш? – вона прищулилася.

- Послухайте, ніхто вам не давав права ображати мене, - я почала злитися.

- А я ж не ображаю. Просто хотіла подивитися на кого саме мене проміняв Габріель. Бачу, що нічого особливого немає, окрім оченят і милого личка.

Мене немов крижаною водою облили. В голові ніяк не вкладалася думка, що переді мною стоїть колишня жінка Габі. Можливо, я й маленька для них усіх, але точно не дурна. Я розуміла, що у Габріеля були жінки до мене, це нормально. Але я б не хотіла з ними зустрічатися.

- А мені здається, що ви помиляєтеся. Схоже, він роздивився в мені щось більше, ніж просто зовнішність. Якби це було не так, то зараз ви не грали б роль колишньої.

Обличчя жінки витягнулося, схоже, вона не очікувала, що я дам відсіч. Насправді, я сама цього від себе не очікувала. Просто… Просто я не хочу бути слабкою перед цією жінкою.

- Знаєш, я могла б тебе знищити, розтоптати як комаху, - прошипіла незнайомка. – Але зараз я розумію, що це зайве. Час сам усе розставить по своїх місцях, - вона швидко зібрала сумочку й вийшла з вбиральні, добренько зачепивши мене плечем.

Я ще секунду стояла, а потім попрямувала в зал. Габріель повинен мені багато чого пояснити. Інакше… Інакше я не знаю, що йому зроблю. Здається, настав час для нашої першої і достатньо серйозної сварки, а наш маленький особистий світ зненацька дав тріщину.