Читати книгу - "Маленька, Драч Марія"

Я сіла за стіл. Тут все ще велися збудженні розмови про якийсь-то прийдешній і дуже вигідний контракт. Жінка в червоному зайняла своє місце й із задоволеною, як мені здалося посмішкою, неквапливо продовжила пити своє мартіні.

- Все добре? – дбайливо запитав Габріель, огортаючи мене гіркуватим ароматом цигарки.

- Так, - знервовано відповіла я і взяла свій келих, щоб чимось зайняти свої руки. Я не мала наміру влаштовувати сварку у присутності гостей. Не хотілося, щоб авторитет Габріеля-керівника похитнувся. Все це дуже серйозні речі та й дядько Микола завжди мені казав, що неможна демонструвати своє приватне життя незнайомим людям. До того ж, я просто не можу дозволити цій жінці в червоному насолоджуватися своєю перемогою.

- Брешеш, - Габріель поцілував мене за вухом, а потім подивився прямо у вічі. Незважаючи на те, що він випив декілька келехів віскі, його погляд був серйозним й осмисленим. Та дивна розмитість фокусу, що так часто прослідковувалася в очах батька, коли він напивався до поросячого вереску, у Габі була відсутня.

- Хіба це має значення? – я спробувала витримати чіпкий погляд свого чоловіка, але в мене не вийшло. Між нами зовсім різна вагова категорія в цьому плані.

- Для мене все має значення, якщо це навіть трішки стосується тебе, - весела нотка в його голосі кудись несподівано зникла.

- Побалакаємо про це вдома, - я зробила ковток соку, але смаку не відчула. Мій погляд ще раз сковзнув по витонченій фігурі жінки в червоному.

- Ти така знервована через Ольгу? – Габріель прослідкував за моїм поглядом і посміхнувся, наче все це було суцільною дрібницею.

- Мені все одно як її звуть, - я насупилася, роздивляючись блискучу підлогу під своїми ногами.

- Поліно, - Габріель навмисно протягнув моє ім’я. – Сонечко, не сердься, будь ласка, - він хотів покласти руку мені на коліно, але я не дозволила.

- Можна, хоча б тут я сама буду вирішувати: сердитися мене чи ні, добре? – серце від страху пришвидшено забилося в грудях.

- Що вона тобі сказала? – Габріель тепер здавався не тільки серйозним, але й роздратованим.

- Нічого, я не хочу це зараз обговорювати.

- Маленька, ти випробовуєш моє терпіння, - його тон звучав застережливо.

- Ти теж, бо привіз до цього клубу, - я відвернулася від нього, роблячи вигляд, що раптово зацікавилася загальною бесідою.

Габріель нічого не відповів, але все одно поклав свою руку мені на коліно, болісно стиснувши її.

Залишок вечора ми не розмовляли. Я інколи подивлялася на Габі, він продовжував усім посміхатися, жартувати, роблячи вигляд, що все в порядку, але по очах було помітно, що він розсерджений моєю витівкою. А що такого я зробила? Мені не подобається те, що Габріель не попередив мене про присутність його колишньої жінки на цьому вечері. Мене застали зненацька.  Ольга, судячи з її радісної посмішки, насолоджувалася цим. Я відчувала себе ідіоткою. Але, схоже, Габі не бачив нічого поганого в тому, щоб зіткнути нас. Так, мене це злило й засмучувало.

Вже вночі свято, нарешті, закінчилося. Я була рада, що позбулася колючого погляду цієї жінки в червоному. Тепер навіть дихати стало набагато легше. Розпрощавшись з усіма, ми вирушили додому. Габріель, незважаючи на те, що випив, усе одно сів за кермо. На щастя, він умів володіти собою при будь-яких обставинах. Гнітюче мовчання, що утворилося між нами, трохи лякало та бентежило. Я вже сто разів пожалкувала про те, що не стрималася. Треба було промовчати, а потім вдома все обговорити. А так… Я ж не навіть не знала, що Габріель собі вбив у голову.

До квартири ми зайшли, роздяглися також у напруженому мовчанні. Мені було трішки страшно першої починати розмову, а Габі, мабуть, був занадто злим, аби взагалі зв мною розмовляти. Якась дурниця виходить! Це я повинна злитися, а не навпаки.

Перевдягнувшись у шовкову нічну сорочку, я сіла на ліжко та стала чекати, поки Габріель вийде до мене з душу. Через декілька хвилини він з’явився у спальні, одягнений у свої звичні піжамні штани. Темне волосся ще було вологим, але Габі це не хвилювало. Він зняв з руки годинник, поклав його на тумбочку, подивився щось у телефоні. Напевно дивився стан ринку, він часто так робить перед сном. А потім тільки після цього маленького ритуалу, Габріель подивився на мене.

- То, що ж тобі в клубі сказала Ольга? – раптом запитав він, поправляючи подушку.

- Розпитувала скільки мені років, намагалась погрожувати, - відповіла я.

- Що ж, я її попереджував, вона не послухалася, завтра звільню, - буденно промовив Габріель.

- Не потрібно нікого звільняти.

- Чому це? – він похмуро подивився на мене.

- Ти знущаєшся? – від гніву в мене миттєво запалали щоки. – Гадаєш, якась-то жінка, з якою ти спав, може мене залякати? Габріель, напевно, ти почав забувати, з яким батьком я усе своє життя жила. Дідько! Справа навіть не в цій Ользі, не в тому, що вона мені сказала.

- А що тоді не так? – Габі схрестив руки на грудях.

- В тому, що ти не попередив мене, ХТО там буде. Я не хочу, щоб будь-яка жінка, яка симпатизує тобі, оцінювала мене, дивилася як на порожнє місце. Я не хотіла йти, але ти наполіг. Я довірилася тобі, а що з цього вийшло? Мені неприємна вся ця ситуація.

- Сонечко, я не збираюся кожну жінку контролювати. Так, я з нею спав, але не більше того. Я не жив із нею, не обіцяв кохати й усього того, що відчуваю до тебе. Мене вона не цікавить. Для мене існуєш тільки ти.

- Я не це про тобі хочу сказати. Я довірилася тобі, залишила своє минуле життя. Ти прохав, щоб я не втручалася у твої справи, саме це я й роблю. Але… Ми повинні розмовляти, обговорювати все, що нас турбує. Врешті-решт, ти сам сказав, що тепер я знаходжуся під твоєю опікою.

- Саме так, - погодився Габріель. – Але також я прохав тебе не брехати мені.

- А що мені залишалося? Почати з’ясовувати стосунки на очках у Ольги? Ні. Я не хочу оголювати свої почуття перед чужими мені людьми, - я відвернулася.