Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"

— Але ж це точно одна з панелей «Воріт раю» Гіберті, — сказала Ґея, зупинившись перед прекрасно вирізьбленою панеллю на стіні. — Яка неймовірна копія!

— Копія у Флоренції, міс Десмонд. А це оригінал, — уїдливо мовив Так. — Статуя Давида Берніні — також оригінал. Копія в «Барджелло» у Флоренції.

Ґея була настільки вражена зухвальством цієї зауваги, що відвернулася. Саме тоді вона помітила перстень Чезаре Борджіа у маленькій скляній коробці на п’єдесталі в освітленій ніші.

— А це що? — запитала вона, коли підійшла до скляної коробки, розглядаючи перстень.

— Перстень Чезаре Борджіа, — відповів Так. — Виготовив невідомий ювелір на замовлення Борджіа. Це перстень з отрутою, і, за легендою, першою жертвою став сам ювелір. Аби перевірити ефективність нової зброї і припнути майстрові язика, Борджіа потиснув йому руку, одягнувши перстень, і той потиск виявився фатальним. У суцвітті діамантів заховано голку. Вона лишала подряпину, коли Борджіа тиснув жертві руку. Винахідливо, чи не так?

— Які це були жорстокі, жахливі часи, — трішки скривившись, мовила Ґея. — А перстень досі небезпечний?

— Звісно ні, міс Десмонд. Аби він став небезпечним, його потрібно наново заповнити отрутою. Крім того, я сумніваюся, що голка й досі достатньо гостра, аби залишити подряпину.

Джуліо повів їх далі, показуючи прекрасну алебастрову банку для мазі, яка, за його словами, лежала в гробниці Тутанхамона. Вони ще півгодини погуляли в музеї, а тоді Так поглянув на годинник і запропонував випити щось перед вечерею. Він вивів гостей із музею і зачинив двері. Ґеррі побачив, як Джуліо набрав комбінацію цифр. Тоді вони піднялися ліфтом у коридор, а звідти повернулися до свого номера. Вислухавши їхні подяки, Так повідомив, що за півтори години служник приведе їх на головну терасу.

Наразі годинник показував дев’ятнадцяту тридцять, і молоді люди вийшли на терасу.

— Хочеться чогось міцного, — сідаючи, сказала Ґея. — Горілки-мартіні з льодом.

— І я не відмовлюся від такого, — Ґеррі почав змішувати коктейль. Він наповнив два келихи, приніс їх до столика і сів. — Ти помітила телекамери в обох залах?

— Ні... А ти?

— Так. Феннел казав, що є шість моніторів, а отже, шість зал у музеї. Джуліо показав нам лише дві. Знаєш, Ґеє, мені це подобається все менше і менше. Боюся, що ми потрапили в пастку.

Ґея виглядала спантеличеною.

— Звісно ж, ні! Він би не показав нам усього, якби справді підозрював нас!

— Ось саме це і збиває мене з пантелику. Він має усвідомлювати, що ми здогадалися: більшість експонатів — крадені. Тоді чому ж Каленберґ дозволив нам побачити їх? Чому розповів, як працюють ліфт і годинниковий механізм? Він же має розуміти, що ми базікатимемо про ці відвідини, коли поїдемо, якщо тільки... — Ґеррі замовк, насупився і похитав головою.

— Якщо тільки... що?

— Якщо тільки він не має наміру не дати нам піти звідси.

Ґея заціпеніла.

— Він же не може утримувати нас тут завжди. Ґеррі, не верзи дурниць!

Чоловік ковтнув ще коктейлю.

— Гаразд, але мені це не подобається. Якби там не було Феннела й Кена, я б справді хвилювався. Я поговорю з ними.

Ґеррі підвівся і пішов до спальні.

Ґея чекала. Її також здивувало, що Так повів їх до музею, але вона не хвилювалася. Переконувала себе: Каленберґ настільки впевнений у заходах безпеки, що не має нічого проти того, аби його музей відвідали незнайомці.

За двадцять хвилин Ґеррі повернувся.

— Феннел погоджується, що ситуація підозріла. Темба лишився стерегти обладнання. Феннел прийде сюди сам, а Кен спостерігатиме. Якщо Каленберґ почне каламутити воду, хоча б Кен зможе щось зробити, аби нас порятувати. Коли ми здобудемо перстень, подамо Кенові знак, аби зустрітися на летовищі, — і відлетимо. Заберемо Тембу й повернемося до Мейнвілля.

— Гадаєш, Каленберґ каламутитиме воду?

— Скажу тобі напевне, коли побачуся з ним, — відповів Ґеррі. — Хочеш іще випити?

Рівно о двадцять першій годині прибув служник-зулус, аби провести їх на головну терасу.

Умостившись у своєму кріслі, Каленберґ чекав на гостей. Люб’язно привітався з ними й вказав на два сидіння біля себе.

— Міс Десмонд, Так розповів мені, що ви із журналу «Світ тварин», — сказав він, коли Ґея подякувала йому за гостинність. — Чи давно ви працюєте на цю редакцію?

— Не дуже... півроку.

— Я регулярно читаю цей журнал, бо цікавлюся тваринами. Чому ж вони не згадують ніде вашого прізвища, міс Десмонд?

Ґеррі трішки заспокоївся, коли побачив, що Ґея — впевнена у собі й навіть розслаблена. Вона сумно засміялася.

— Я лишень дрібнота, містере Каленберґ. Виконую рутинну роботу. Я дуже сподівалася, що ви дозволите мені зробити кілька світлин цього чудового будинку. За це мене б точно згадали в журналі.

Мільйонер уважно розглядав її.

— Боюся, вам ще доведеться зачекати на згадку в журналі. Тут заборонено фотографувати.

Вона з усмішкою поглянула в його блакитно-сірі очі.

— Навіть мені? Обіцяю бути надзвичайно обережною та сфотографувати тільки дім і сад.

— Вибачте, — він змінив тему, запитавши, чи зацікавив її музей.

— Він неймовірний. Я вітаю вас із такою колекцією.

Троє зулусів мовчки вийшли на терасу і стали біля розкішно сервірованого столу. Водночас Гінденбурґ, змолотивши свою вечерею, повільно підійшов до Каленберґа.

— Який красень! — вигукнула Ґея. — Можна погладити його?

— Не радив би цього робити, — сказав Каленберґ, чухаючи гепарда за вухом. — Мій улюбленець трохи нервується з незнайомцями... навіть із прекрасними незнайомками, міс Десмонд, — він увімкнув візок і під’їхав до столу.

Коли всі сіли, Каленберґ повернувся до Ґеррі.

— А ви, містере Едвардс, давно працюєте професійним пілотом?

Ґеррі похитав головою.

— Тільки-но розпочав, — просто сказав він. — Міс Десмонд — моя перша клієнтка. Звісно, я багато літав на вертольоті в Штатах, але захотілося змін, тому розпочав свою справу в Дурбані.

— Зрозуміло.

Подали охолоджену диню.

— А велика дичина цікавить вас, міс Десмонд?

— Так, ми летіли до мисливського заповідника «Ваннок», коли побачили цей прекрасний будинок, і я захотіла трішки детальніше роздивитися його. Сподіваюся, ви не вважаєте мене надто нахабною.

— Зовсім ні. Якби я хотів, щоб вас тут не було, то Так одразу сказав би, що вам слід летіти геть. Ні, такі несподівані гості —