Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Слiди на дорозi 📚 - Українською

Читати книгу - "Слiди на дорозi"

1 034
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Слiди на дорозi" автора Валерій Ананьєв. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 93
Перейти на сторінку:
невпинною депресією.

Стандартний робочий день тривав від тринадцяти годин. Приходами зі служби в гуртожиток, я встигав лише помитися, попрати, поїсти і лягти спати. Абсолютно весь мій час проходив на службі, і від строковика я відрізнявся лише тим, що сам вирішував, де мені спати, хоча й це вже було непогано.

І ось після восьми місяців монотонності я потрапив у велике різнобарвне місто, де життя вирувало. Військове містечко при частині важко було назвати містом. Два десятки панельок із базаром посередині й населенням трохи більше п’яти тисяч осіб. І всюди військові. Я кілька разів намагався познайомитись з якоюсь дівчиною, але завжди натикався чи на дружину військового, чи доньку, або ж вона сама була військовослужбовцем. Мені дуже хотілося розмежувати своє життя і службу, щоб цей армійський маразм закінчувався на порозі моєї кімнати в гуртожитку. Звісно, це було неможливо, але мені цього дуже хотілося.

Доки лежав у шпиталі, туди потрапив хлопчина з поламаною рукою з моєї частини, на кілька років старший за мене. Зламав руку під час стрибків із парашута. Ми роззнайомились і кілька разів ходили гуляти разом. Він був місцевим, дніпропетровцем. Одного разу до нас приєдналися його друзі, й ми веселою компанією сиділи у парку, розмовляли й жартували. Я побачив двох дівчат, які стояли біля поручнів поблизу водойми, в якій плавали лебеді. Одна з дівчат мені дуже сподобалася. Світлі брюки в обтяжку, яскрава червона кофта, темне волосся, чудова фігура і розумне обличчя — мрія десантника. Мені дуже хотілося підійти, але я ніяк не міг зважитися. Мені спало на думку одягнути навушники і послухати музику для сміливості. Я вибачився перед компанією, сказавши, що мені потрібно дещо терміново прослухати, і зробив задумане обличчя. Не закінчилася і перша пісня, як її подруга попрощалась із нею і пішла, а вона продовжила стояти, дивлячись на воду. Я почав хвилюватися ще більше: раптом вона зараз просто піде. «Я на секунду», — сказав хлопцям, встав і зі страхом у животі попрямував до ставка. Ці двадцять метрів були справжнім випробуванням. З кожним кроком я звертав увагу на свої недоліки. «Блін, я взутий у китайські гумові „армійські“ капці родом із „Десни“, на яких коректором написані мої ініціали, щоб не вкрали», «Потрібно було хоча б кепку вдягнути, а то подумає, що якийсь лисий гопник», «У мене пострижені нігті?»… Я підійшов до поручнів за півметра від неї, зіперся на них і зробив вигляд, що дивлюся на лебедів. У вухах заграла моя улюблена пісня «Pink Floyd» — «Sorrow». Я подивився на дівчину, і вона в цей момент подивилась на мене, я посміхнувся їй, вона відповіла тим же. Підкоряючись імпульсу, я зняв з голови навушники і акуратно одягнув їх їй на голову. Вона трохи поправила і продовжила дивитися прямо. На її губах блукала легка посмішка. Я все так же просто стояв поруч і спостерігав за тим, як плавають лебеді.

Мені розповідали, що коли лебеді селяться у водоймі, то руйнують усі чужі гнізда і виживають усіх інших птахів. Такі собі гопники у світі дикої природи. Не знаю, чому я згадав про це…

Подивився на телефон, пісня грає вже сім хвилин, залишилася хвилина. А що там наступне? «Learning to fly». Чудово. Кидаю телефон у кишеню і простягаю праву руку відкритою долонею до неї, торкаючись злегка її руки. Вона кладе свою долоню на мою, я стискаю пальці, роблю крок назад і кивком показую на тротуар уздовж ставка. Посміхаючись, вона мовчки погоджується, і ми йдемо під руку. Я махнув рукою хлопцям, ті, посміхаючись, махнули мені. Напевно, вони увесь цей час спостерігали за нами і не розуміли, що відбувається. Я, чесно кажучи, і сам не дуже розумів, що відбувається. Знову подивившись на телефон і побачивши, що пісня закінчується, я вказав пальцем на навушники, вона їх зняла, я сказав, що більше немає нічого вартого уваги, склав і сховав їх у кишеню. Нарешті ми познайомились. Близько години ми гуляли по парку, потім я запропонував піти перекусити. Пішли в піцерію і просиділи там, розмовляючи, до самого вечора. Не сказав їй, хто я і чим займаюся. Вже давно зрозумів, що мої наївні фантазії щодо того, що дівчатка захоплюються мужніми десантниками, це просто вигадки, які не мають нічого спільного з реальністю. Ми домовилися зустрітись і погуляти завтра. І так ми прогуляли кілька днів. Зрештою, я їй все ж-таки розповів, чим займаюся, тому що не придумав, як пояснити, чому кожен день в одному й тому самому одязі й чому на мені ці китайські гумові капці з моїми ініціалами. Вона показувала мені місто, ми пройшлися по крамницях і підібрали мені нормальний цивільний одяг. Разом з нею я вперше у своєму житті сходив у кіно. Ми просто гуляли, розповідали одне одному історії, жартували і сміялися.

Під час однієї з прогулянок вона сказала, що її батьки їдуть, і я можу з суботи на неділю залишитись у неї, нормально поїсти, полежати в гарячій ванні. Ванна. Я взагалі забув, що вона десь існує. Звичайно ж, я погодився. Питання зі шпиталем я планував вирішити згодом.

Спробував відпроситися у лікаря, але мені не дозволили. «Це ж військовий заклад, — відповів він. — Ви вже зовсім розперезалися, товаришу солдате. Що, свобода розбещує?». Але хто такий військовий лікар-полковник порівняно з теплою ванною, домашньою вечерею і переглядом кіно з чарівною дівчиною. Я поговорив із військовими пенсіонерами, попросив їх підстрахувати у разі чого, і вони, мабуть, згадавши свої молоді роки, благословили мене й дали своє формальне «добро». План був простий і банальний. Після вечірньої перевірки я відчиняю вікно, вистрибую і біжу до жаданої волі через паркан, а вранці перед перевіркою я телефоную «однорукому» знайомцю і той допомагає мені залізти назад у вікно, яке було на висоті двох метрів.

Після того як увечері всіх порахували, я, не гаючи часу, приступив до операції. Через кілька хвилин я вже йшов по Дніпру у напрямку її будинку і слухав музику. Проходячи повз аптеки, дещо згадав. Дещо дуже важливе. Зайшов і купив презервативи. На всякий випадок. На щастя, багатий досвід у процедурі купівлі цих виробів я здобув ще в дитинстві під час своєї реалізації підприємницьких проектів.

Спеціально завернув на проспект Карла Маркса, щоб купити квіти. До речі, ніколи раніше не купував квіти. Тільки Мамі з Бабусею. Коли за хабар їздив додому на вихідні. Хабар був за те, щоб командири забули про мене в суботу, яка немовби також робоча.

1 ... 40 41 42 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слiди на дорозi», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Слiди на дорозi"