Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » За лаштунками в музеї 📚 - Українською

Читати книгу - "За лаштунками в музеї"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "За лаштунками в музеї" автора Кейт Аткінсон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 101
Перейти на сторінку:
коли виросту, стану акторкою («Та ти й так артистка, Рубі», — каже Банті), а Джилліан просто стане знаменитістю, байдуже, на який спосіб. На відміну від Банті, тітонька Дорін вислуховує наші дитячі мрії з непідробною цікавістю.

Патриція, здається, приголомшена тим, яка тітонька Дорін уважна до її травми:

— Патриціє, а коли я роблю так, вам боляче? Ой, вибачте... Ви така смілива, Патриціє...

Порівняння з Банті неминучі, і в багатьох царинах вони не на користь нашої матері. Наприклад, тітонька Дорін без зайвої метушні подає нам великі тарелі поживних страв, смаженю і вареники:

— Від’їдайтеся, щоб ви мені трималися при землі. Патриціє, це щоб ви більше не втікали.

Тітонька Дорін сміється, і, як не дивно, Патриція сміється разом із нею!

Щодо десертів у неї теж немає жодних забобонів, тож вона без вагань купує яблучні й ревеневі пироги в пекарні «Ботемс» чи липкі тістечка із заварним кремом, усе, що ми виберемо під час щоденних походів крамницями. (Тітонька Бебс, тітонька Ґледіс і Банті — незримий грецький хор у нас у голові — у жаху піднімають руки й гукають «О жах, магазинна випічка!», але чи нам не байдуже? Байдуже). Ба більше, ми майже щовечора їмо смажену рибу з картоплею й часто навідуємося до цукерні, яток із цукровою ватою і продавців морозива, бо, як каже тітонька Дорін, поправляючи свій пишний хиткий бюст, «Ми ж на канікулах, еге ж, на канікулах».

Я не хочу сказати, наче вона нечупара чи нехтує своїми обов’язками. Навпаки, у всьому, чого вона торкається, панує лад і гармонія, і навіть перед лицем емоцій Джилліан вона лишається спокійною і незворушною, як хвилеріз. У неї є дивний дар: вона вміє переконати, що буденні елементи життя без прислуги (помити каструлі, заправити ліжко) — це розвага, тож Джилліан бореться за право першою дістатися до віника.

— І це наша Джилліан! — дивується Люсі-Віда. — Я й не знала, що ти так можеш.

Ми багато чого можемо, про що раніше й не здогадувалися, і під керівництвом тітоньки Дорін розкриваємо свої можливості. Під її турботливим наглядом я навіть перестаю ходити уві сні.

(— Просто вона тебе не будить, то ти й не знаєш, — сумовито заявляє Джилліан. Спасибі, Джилліан).

Тітонька Дорін влаштовує на пляжі ігри, після яких ніхто не б’ється в істериці, й організовує короткі піші вилазки — піднятися 199 сходинками до абатства, пройтися пляжем до кав’ярні у рибальському селищі Сендсенд, виспівуючи по дорозі «Десять зелених пляшок» чи «Косарик». Ми раз у раз зводимо піщані замки, прикрашаючи вежі паперовими прапорцями Об’єднаного Королівства й червоними шотландськими левами, а коли пісок і море нам обридають, ми блукаємо старими вуличками Вітбі та сміємося над дивними назвами вулиць, майже такими ж смішними, як у Йорку — «Площа Чорного ходу», «Сходи Соляної криниці» чи «площа Сварок» (тут би Банті та Джорджу жити).

Я навіть не підозрювала, що на світі існує стільки карткових ігор, скільки знає тітонька Дорін (Патриція натішитися не може, відкриваючи все розмаїття варіантів пасьянсу). У дощові дні, яких випадає одразу кілька, вона залюбки грає з нами, вмостившись на килимі й роздавши шоколадне печиво й апельсиновий напій. Вона навіть зуміла переконати Джилліан не махлювати, що доти нікому не вдавалося. Утім Джилліан все одно рюмсає, коли програє, — цього навіть Дорін змінити не може. Зазвичай Патриція у таких випадках лупцює сестру, але тітонька Дорін тільки відводить Джилліан у спальню й закриває двері:

— Хай бідна дитина виплачеться.

Навчені тижнем у Брідлінґтоні, ми спакували чимало ігор, тож тепер граємо у снап, шашки, лудо, лілу й «Піратів», від яких відірватися неможливо — наші дерев’яні піратські кораблики з барильцями рому, золотими злитками, крихітними рубінами(!) і перлами розміром із макове зерня пливуть по скарби бірюзовим полем, на якому позначено сторони світу. У піратів ми граємося значно краще, ніж у «Знайди матір». А улюблена наша гра — це «Астрон»: наші космічні кораблі пересуваються нанесеною на плівку сіткою координат, що позначає відкритий космос. Вони мають ухилятися від небезпек — метеоритних дощів, поясів астероїдів, комет і так далі — і, перш ніж сягнути цілі (серцевини Сонця), долають останню страшну небезпеку: величезні газоподібні кільця Сатурна. Кільця Сатурна смертельні, бо так написано у правилах, а тітонька Дорін вічно у них попадається.

— Ну ось, знову! — зойкає вона, коли її кораблик розсипається на космічний пил.

Мені здається, що Патриція навіть уві сні грається в «Астрон», бо я чую, як вона белькоче:

— Вважай на кільця Сатурна, Рубі! Вони смертельні!

Уперше в житті ми молимося перед сном.

— Коротка молитва, — пояснює тітонька Дорін. — Дамо Богові знати, що ви тут.

Вона пропонує додати для Бога постскриптум — прохання, щоб він допомагав нашим мамочці й таточку. Можливо, Джордж ніколи не описував їй нашої родини детально (він схильний говорити загадками), бо тітонька Дорін певна, що Люсі-Віда — наша сестра. Ніхто не завдає собі клопоту пояснити, що насправді вона нам кузина — це все одно нічого не змінить, а думка про четверту сестру нам подобається.

— Нас знову четверо, — доволі похмуро бурмоче Патриція якогось ранку, накриваючи стіл перед сніданком.

Вона взяла з собою на канікули «Маленьких жінок», а також «Що зробила Кейті» й «Чорного красунчика», звідки зачитує найжорстокіші сторінки, щоб довести до сліз усіх, крім Джилліан. Інколи ми граємося в родину Марчів: Патриція, природно, грає Джо, Джилліан — Емі (кого б то ще), Люсі-Віда — Меґ (їй не дуже пасує), а мені, хай би скільки пручалася, перепадає роль покірної спокійної Бет. А із тітоньки Дорін виходить прекрасна «Мамця».

Тітонька Дорін раз у раз згадує Банті: «Джилліан, твоя мама, напевно, не хотіла б, щоб ти так робила» чи «Патриціє, мама, мабуть, за тобою скучила», але коли ми питаємо, чи вони з Банті знайомі, вона аж давиться цигарковим димом:

— На Бога, звісно, ні!

Коли Люсі-Віда питає тітоньку Дорін, чи є в неї діти, та похмурніє:

— Ні, люба, в мене була донечка, але я її втратила.

Патриція м’яко питає:

— Як її звали, тітонько Дорін?

Тітонька Дорін тільки підводить на неї порожній погляд і трясе головою:

— Не знаю.

Як дивно — не знати імені власної дитини! Чи, може, і не дивно — Банті завжди перебирає імена всіх доньок, перш ніж згадати потрібне, а я в кінці списку: «Патриція, Джилліан, П... Рубі, чи як тебе там».

1 ... 40 41 42 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За лаштунками в музеї», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "За лаштунками в музеї"