Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

Лєра

Сон не йшов. Пів ночі я прокрутилась в ліжку, відчуваючи, як мене лякає від уявлень, що ж відбувалося в цій кімнаті, поки мене не було. Варто було на короткий час провалитися в якийсь дивний, рваний сон на межі яві, як я знову опинялася притиснутою до Слави. Знову відчувала його божевільний, такий чоловічий запах, який не перебити жодним парфумом. Знову відчувала його міцні груди і жар, що розливається по всьому тілу від одного до неї дотику...

   Я стогнала, відчуваючи на собі його гарячі руки, що ковзали по спині, притискували мене так міцно, так солодко, так жадібно... І губами відчувала його дихання, під яким вони самі прочинялися, а тіло вигиналося, найбільше на світі бажаючи поцілунку, забуваючи про все на світі.

І здригалася, прокидаючись. І знову згадувала, що все було. І навіть більше. Набагато більше, ніж просто обійми та поцілунки, від яких у мене навіть уві сні зносить дах.

Тільки не зі мною.

Дурні сльози наново починали душити. І я упиралася обличчям у подушку, щоб Рімма не почула крізь сон мої схлипування. А його запах, яким була просякнута вся кімната, тільки дедалі більше занурював мене в його обійми, а фантазію гнав у напрямку всіляких поз, у яких вони тут розважалися. І його зле обличчя, коли я на нього натрапила... Йому мої обійми зовсім не здалися такими солодкими, як мені його... І вже точно Бурін не крутиться зараз, як я в своєму ліжку, згадуючи їх... Про те, що від такого скороминущого дотику його не те, що струмом не вдарило, а навіть і не лоскотіло в жодному місці, можна навіть і не замислюватися.

Хоча… Серце, як за соломинку, хапається за безглузді аргументи. Може, він просто сердився через те, що я йому відмовила? Може, саме це було причиною того потемнілого погляду, яким він мене пропалив? Ну, а щодо Рімми… Наскільки я зрозуміла, для Буріна не новина дівчина на одну ніч. Не дуже це, звичайно, добре, і далеко не те, чому мені варто було б радіти, особливо, закохавшись, зате дає надію на те, що в них, може, ще й нічого серйозного.

А я закохалася. Це вже точно. І списувати все на стрес і на гормони, що розгулялися, просто безглуздо. Потрібно визнати очевидне. Закохалася та ще й як! Ось знайшла, в кого! Хоча, хіба серцю це пояснити? Ну, не могло воно вибрати собі когось пристойніше? Скромнішого та серйознішого, га?

Моя соломинка таки спрацювала. Як тільки замаячив проблиск примарної надії, що з Ріммою у них продовження не буде, а сердиться Бурін через мою відмову, я нарешті, під ранок, провалилася в такий необхідний сон.

Тільки все моє блаженство начисто зруйнувалося вранці. І все всередині, що вночі так відчайдушно хапалося за соломинку, розбилося на безліч уламків.

Ледве розліпивши очі, я знову поринула в аромат, подарований цій нещасній кімнаті і мені разом з нею, на додачу, Буріним, який, здається, в'ївся тут в усе, що тільки можна, навіть в останню ганчірку. Але тепер до нього додався ще один. Троянди ... Боже, як же я люблю троянди! Варто тільки почути їх навіть слабкий, ледь вловимий аромат, як мені відразу стає так добре, що я просто розтікаюся посмішкою до вух. Знаю, банально, тепер усі чомусь почали віддавати перевагу чомусь екзотичному, ну, що вдієш, така я вже є.

Тільки аромат троянд був зовсім не ледве вловимим. Він просто обвалювався, як потік доброго душа, накриваючи з головою. Може, у мене нюхові галюцинації?

Але немає. Тому що до них навряд чи зазвичай додає й зорові.

Розплющивши очі вже по-справжньому, що я бачу? Рімму, що сидить на стільці і в блаженстві обійняла букет. Величезний. Ні, неможливо величезний! Але це ще не все! Очі чіпляються за ще один, такий самий, тільки яскраво-червоних троянд, які стоять у кутку прямо у відрі. Ну, так, у що ще стільки поміститься? Прямо, як у казці про Снігову королеву, - білий кущ, у руках Римми, і червоний кущ, у кутку. Тільки ось Ріммка зовсім не крижана! І, зважаючи на все, неслабо розпалила красеня з чорними очима…

- Слава прислав, - блаженно видихнула Рімма, ніби отримала щойно від запаху ще один оргазм.

Начебто цього було мені мало, ще й тицьнула в мою затремтілу руку картку.

"Від Слави", - було виведено завитками золотого тиснення на перламутровому квадраті. Спасибі хоч, без інтимних подробиць, ну типу там «мені ні з ким ще не було так добре, як з тобою» .

- Вітаю, - буркнула я, і, закусивши губу, рушила в душ. Аби швидше піти від Ріммки! Зовсім не хочеться, щоб вона зараз насолоджувалась, бачучи вираз мого обличчя!

– Це було просто казково! - полетіло мені в наздогін. - Ну, себто, - з ним! Хоча, ти і без мене вже знаєш, який він у ліжку!

Ага! Особливо яким він буває в машині і якщо з ним випадково зіткнутися на вулиці. Я знаю.

- Що, Лєрко, розмріялася? - іронічно запитала я у свого відображення, розмазуючи сльози та крижану воду по обличчю. - То забудь.

Це мають бути мої останні сльози через Буріна, - вирішила я, мало не підвиваючи під прохолодним душем. І, мабуть, моїм головним завданням на сьогодні, буде якнайсильніше сподобатися дівчаткам. Щоб вони взяли мене до себе жити. Бо більше я цих побачень та воркування голубків просто не витримаю! Адже я ще їх навіть не бачила разом!

Через те, що надто довго була в душі, розумію, що вже спізнюся на пару. Вилітаю на всіх парах, радіючи вже хоча б тому, що сусідка по кімнаті, напевно, пішла, і хапаю перше, що трапляється під руку, - джинси та футболку.

- Біжи швидше, - лунає позаду «дбайливий» голос Рімми. Вона вже пересунулася з стільця. Щоправда, назад у ліжко.

- А тобі хіба на першу пару не треба? - видихаю на ходу, хоча, яка мені тепер різниця, куди їй там потрібно чи ні.

- Ну, що ти… - млосно закочує очі Римма. - Які пари, якщо до мене зараз такий хлопець прийде!

Ну, так, головне, правильно такого хлопця зустріти! На мить завмираю на місці, а мене наче удари пробивають. Міцні такі, зсередини. Знову уява малює перед очима всякі непотрібності! Того, наприклад, як він зараз прийде, і що? Відразу до справи? Навіть чаю не поп'ють?