Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

Ярослав хмуриться. На його обличчі читається роздратування. Але я не розумію, чому він сердиться. Сердитися маю я.

— Багато питань, — вичавлює з себе він.

— Можеш відповідати по черзі.

— Гаразд. Тоді перше: я відвіз тебе за місто поговорити про мою проблему, якщо ти пам'ятаєш. І ми говорили...

— Так, але...

— Тепер ми дійшли до другого, ти заснула. Я не знав, що від одного коктейлю тебе так рознесе. І своєї провини в цьому не бачу. Не на вулицю ж мені тебе треба було викинути п'яну.

Стає навіть соромно. Але ж я зовсім трохи випила, і після цього все, як у  тумані.Я ж раніше трохи пила вино, і нічого такого не було.

— А тепер головне. Я залишив тебе з моїм братом, — його губи розтягуються у зневажливій посмішці.

Впираюся очима в його обличчя і чекаю подальших слів.

— Це ж він той, у кого ти закохана. То що ж я поганого зробив? Влаштував вам солодку нічку. Ти ще повинна мені подякувати. Сподіваюся, тобі сподобалося. Мій брат у цій справі ас. І не даремно ти віддала саме йому свою квітку.

Моє обличчя заливає фарба. У горлі стає клубок, і я не можу навіть вимовити слово. 

Стою перед хлопцем, як вкопана. Як же соромно.

Але як він дізнався?

Невже Давид йому розповів про нас?

А ще гірше те, що, швидше за все, про мої любовні пригоди вже знає щонайменше пів університету. Тоді зрозуміло, чому на мене так дивився Андрій.

Господи, це ж як збоку виглядає. Я наче шльондра, яка почала зустрічатися з одним хлопцем, а переспала з його братом.

Чорт!

— Крихітко, я був би не гіршим, справді, — підморгує мені Ярослав і виходить з аудиторії.

А я так і стою, не можу навіть ворухнутися. У грудях пече і нема чим дихати. Сльози підступають до горла, від чого, наче викинута на берег риба, ловлю губами повітря.

Дідько!

Лунає дзвінок, двері з шумом відчиняються, і один за одним заходять студенти, а я не можу знайти сил вийти звідси. 

Дивлюся на людей, які проходять повз, і, здається, всі вони дивляться на мене з насмішкою. Всі вже почули, яка я розпусна дівка.

— Доброго дня, студенти! — за моєю спиною лунає гучний чоловічий баритон.

І це приводить мене до тями. Повертаю голову до викладача. Тихо прошу вибачення і вибігаю з аудиторії.

Біжу коридором, а сльози стікають по щоках, залишаючи пекучі сліди. Не думаю, куди прямую. Мені просто треба десь сховатися. Щоб ніхто не бачив, як я плачу. І перше, що спадає на думку — вбиральня.

Спускаюся сходами на перший поверх і мчу до жіночого туалету. Дякувати богу, нікого немає. 

Забиваюсь в останню кабінку, зачиняю двері й просто сідаю на кришку унітаза.

Як же все так обернулося? Не можу зрозуміти. Я просто закохалася. Можливо, це сталося не вчасно. І не в того чоловіка. Але я ж нічого не зробила...

Але, впевнена: Ярослав цю ситуацію виверне зовсім інакше. І, напевно, вже вивернув.

Дозволяю собі пустити на зовні всі сльози, які назбиралися в мені, але не видаю жодного звуку.

Від цього ще болючіше

Навіщо Давид розповів братові про нас ? І якщо вже розповів, то чому відштовхував?

А чи були взагалі “ми “?

Може, я просто навигадувала собі все, а він… дав зрозуміти, що дарма мрію.

Так, швидше за все, так і є.

Просидівши у кабінці ще кілька хвилин, витираю сліди сліз і виходжу. Дивлюся у дзеркало на своє відображення і розумію, що простими серветками тут не обійтися.

Вмикаю воду, вмиваю обличчя,  і стає легше дихати.

Роблю кілька ковтків з долонь і повертаю кран.

Краще не стало. Очі червоні, напухлі. Щоки наче буряк, а губи потріскали від того, що я кусала їх, щоб не видавати звуків.

Красуня. Ну, зате косметику, яка розтеклась, змила.

Напевно, досить з мене на сьогодні навчання. У нас ще дві пари попереду, але я не хочу тут залишатися. Не зможу сьогодні сидіти в аудиторії. Краще поїду додому.

Виходжу з туалету. Витягую телефон, відкриваючи програму таксі, і, не дивлячись перед собою, іду до виходу.

Навколо тиша. Що мене дуже радує. Зможу швидко піти, поки всі на заняттях.

Виходжу з-за рогу, і майже все. Тільки оминути хол залишається. 

Якраз набираю адресу для виклику машини, як просто влітаю у щось спереду. 

Телефон летить на землю, а я опиняюся в міцних обіймах.

Розумію, що це “щось” — це чоловік.І не просто чоловік. Аромат парфумів одразу дає зрозуміти, хто переді мною...