Читати книгу - "Лисичка, Тіна Вітовт"

Коли розібрався з Кірою, навіть на душі легше стало. А її слова були бальзамом.

- Лисику, шкода правда, що у нас нічого не вийшло, але дякую за вигідне знайомство. Всеодно з тобою тільки час втрачаю. Щасливо залишатись.

І поскакала задоволена новою здобиччю. Ну-ну, і тобі щасливої дороги, надіюсь більше не буде прилипати, як п'явка до не очікуваних місць.

А тепер найважче та найважливіше, потрібно знову налагодити стосунки з моєю норовливою лисичкою. Звичайно, злий за вчорашню витівку, але я також гарний, так все запороти. Зараз мої притензії до неї ніщо в порівнянні з її обуренням. Так які квіти вона любить? От нечистий, я навіть у таких дрібницях не обізнаний, як все запущено, потрібно терміново ближче знайомитися, та пізнавати її. Тоді візьмемо різних, буду дивувати свою дівчинку, щоб ні про яких барсів, навіть і не намагалася думати. Докладу максимум зусиль, щоб бачила і думала тільки про мене.

Заставив всю кімнату квітами. Краса. Аппччхх... лілії взяти була мабуть помилка, хоча я ж не знаю, можливо це саме ті квіти, що вона любить. Наскільки пам'ятаю, Мілана повинна була зустрітися сьогодні з барсом. Цей факт бісив неймовірно, але потрібно тримати себе в руках, я маю їй довіряти, та надати вільний простір, як же це важко.

Закінчуючи сервірувати стіл, чекав свою лисичку. Знаю, що вони вже повернулися додому. Надіюсь сподобались квіти. І вона прийде мені подякувати.

Та тільки я неочікував метеора, що ввірвався до мене в кімнату з ліліями, та завзято чхав. Все ж таки лілії не наш варіант.

- Дан, це що за клумба у мене в кімнаті? Аппччхх... - вона намагалася здаватися грізною, але вдавалося так собі.

- Сподобалося? - посміхнувся у відповідь.

- Особливо лілії, - відповіла з сарказмом, - а це що? - нарешті побачила стіл на двох зі свічками.

- Наша вечеря, давай ми цей букет десь винесемо, чи він тобі подобається? - у мене в самого ніс ледве витримував аромат тих квітів, так що не чекаючи підтвердження забрав лілії та виніс, а перед тим вказав на стілець, - ти сідай, а я зараз, тільки з цим розберуся.

Виніс злощасний букет на двір швидко, нема чого в будинку робити цим ароматам. Повернувся також досить швидко, хто її знає може де втече. Але ні вже сиділа за столом, чекала, правильно всеодно якби втікла назад приволік.

- Я так розумію, ти вирішив зробити мені сюрприз? - почала вона.

- Так, і разом попросити пробачення за свою поведінку, я був не правий.

- Це коли з коханкою зустрічався, за моєю спиною, та по благодійних вечорах з нею розходжував? Хто знає, що ще ти робив, - ревнує, яка ж вона гарна, коли злиться.

- Мені подобається, що ти мене ревнуєш, - з посмішкою відповів, тому як і справді цей факт грів душу.

- І зовсім я не ревную, - червоніючи почала виправдовуватися, - просто неприємно.

- А ось я тебе ревную, навіть дуже, знаєш мабуть я в тебе закохався.

- Ха-ха, дуже смішно, ти та кохання. Дан, ти сам мені говорив, що не віриш у кохання, - обурюється, - та й не ходив би ти по коханках якби кохав мене, тому що знав би що таким чином приносиш мені біль.

- Все ще злишся. Я дурень, визнаю...

- Ну нарешті...

- Не перебивай, так дурень, але я справді закохався у тебе, і з Кірою у мене нічого не було, і бути не може, я повністю порвав з нею всі зв'язки, вона більше нам не докучатиме.

- Я за тебе рада, - сидить набуньдючена, склала руки на грудях, і дивиться прискіпливо, - і що ти від мене хочеш?

- Дай нашим стосункам ще один шанс.

- А якщо і цього разу нічого не вийде?

- Вийде, цього разу все у нас вийде.

- Чому ти такий впевнений, я от не поділяю твоєї впевненості, може ну їх, ті заручини, візьмемо знайдемо спосіб розірвати цей магічний зв'язок, маєш бути якийсь спосіб? - дурненька, вже немає шляху назад.

- Був спосіб, але вже немає.

- Як це був? І чому це вже немає? - аж на стільці підскочила.

- А так, доки не було почуттів ще можна було щось зробити, а я вже тобі сказав, я тебе кохаю, - вона тільки очима кліпає.

- Капець, - ну нарешті відійшла, а то вже думав штучне дихання робити, - і що тепер?

- Одружуватися, кохати, життю радіти, - посмішка не сходить з лиця, от сам не знаю чому так радісно.

- У тебе все так просто.

- У мене подарунок для тебе, - дістав оксамитову коробочку, - давно купив, мав учора подарувати.

Мілана дивиться на мене ошелешено, а я став на одне коліно перед нею і розкрив коробочку.

- Я тебе кохаю, Мілана. Ти вийдеш за мене заміж?