Читати книгу - "Пригода на п'ятому горизонті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Таміла сказала:
— Дотримуючись сентенції Олени Миколаївни, аспірант — людина творча. Наука його мусить захоплювати. А ваша сорбція мене навряд чи захопить. Та й чого б то я мала ні сіло, ні впало кидати свою роботу й виконувати вашу? Візьміть на місце Макогонової техніка і він любісінько даватиме вам по десятку аналізів на день. До речі, це вам дешево обійдеться.
— Гаразд, поясню. Нам потрібна зацікавлена людина, а не просто виконавець. Щоб з часом ця людина узагальнила матеріал і написала звіт. Розумієш? — Мучник для переконання знову зазирнув їй у вічі, але помітив там лише лихі вогники. — А звіт — то дисертація… І тобі добре, і тему витягнемо.
Якусь мить вона заклопотано розглядала фотокартки під склом, тоді мовила:
— Я подумаю.
— Тут нічого думати, Таміло! Такі пропозиції випадають не кожному аспірантові.
— Я подумаю, — повторила вона. — Подумаю. Але не певна, чи зможу пристати на вашу пропозицію. До того ж я не можу вирішувати це питання сама. Мушу порадитися з шефом.
— Про шефа не хвилюйся. Ми з Оленою Миколаївною недавно відвідали його в лікарні і пояснили ситуацію. Ось його слова: «Це питання може вирішити тільки сама Таміла Андріївна».
— Чи не здається вам, що ви з Ченко готуєте мою згоду в не дуже чесний спосіб?
— Що ти маєш на увазі?
— Спершу в мене за спиною робите спробу заручитися підтримкою шефа. А потім, коли він залишає мені право вирішувати самій, Ченко вдається до шантажу… Не робіть великих очей. її виступ на вченій раді інакше й не назвеш. Людина з густою кримською засмагою на лиці закидає ледарство людині, котра аспірантські вакації провела в цих стінах. Навіть самодіяльність пішла в хід. Бридко було слухати… А оте просторікування про науку! З такими переконаннями в її роки слід бути принаймні членом-ко-респондентом, а не кандидатом технічних наук.
— Що за нісенітницю ти кажеш? Ніхто й гадки не мав діяти за твоєю спиною. — В бархатистому баритоні Мучника струмувало щире обурення. — Розмову цю з шефом ми завели цілком випадково — Макогонова-бо звільнилась: ну, він і поцікавився, що ми гадаємо робити далі. Ось Олена Миколаївна й запропонувала твою кандидатуру.
Таміла раптом подумала, що голова Мучника нагадує їй голову лева. Над чолом — копиця сивіючого волосся, акуратна, немовби підбита з боків вітром. Перед тим, як зайти до неї він, мабуть, ретельно причесався. Він таки симпатичний чоловік, хоч і ділок. В усьому шукає вигоду.
— Та добре вже, добре. Я подумаю…
…Коли за Мучником причинилися двері, Таміла на мить дала волю почуттям. Але тільки на мить… Витерла дві сльози, які прокреслили на щоках ледь помітні сліди від туші, і стала обмірковувати ситуацію. Вона й раніше вловлювала в материнській суворості очей Ченко дивний блиск, який однаково можна було вважати і як настороженість, і як заздрість немолодої вже жінки. З часом, коли Олена Миколаївна довідалася про друге, так би мовити, життя Таміли, до невизначеного блиску її оливкових очей додалася ще й злість. Щоправда, вона маскувалась під осуд: мовляв, слід займатися чимось одним. Але Таміла вловлювала шостим відчуттям, що то була таки злість. Не могла збагнути тільки джерела її — чи йшла вона від звичайної заздрості, а чи від чогось значно гіршого… Якщо донедавна ставлення Ченко до Таміли обмежувалося лише виразом на обличчі, непевним блиском очей, то тепер воно змінилося в напрямку практичної дії, яку коротко можна було сформулювати так: збити з домінанти (по-народному «з плигу»), а відтак перешкодити як у науковій, так і в мистецькій діяльності… На мить згадався недавній концерт, просвітління на лицях людей, подив і захоплення в очах нового знайомого. Чи доведеться їй ще, бодай раз у житті, зазнати такої уваги?.. Вона раптом згадала, що на ній робочий халат і, підійшовши до витяжної шафи, розгорнула пакунок з вугільними пробами, які залишив їй Паливода.
12
Директор дивився на них з-під лоба. На широкому вилицюватому обличчі вгадувався вираз настороженості. А в примружених волошкових очах Паливода відзначив іскринки, які він помічав у багатьох шахтарів, і які свідчили про здатність моментально оцінювати ситуацію і так же моментально на неї реагувати. Директор мав коротку жилаву шию, на якій не сходився комірець. Краватку було пов'язано абияк. Всім своїм виглядом він ніби запитував: «Ну?»
— Ми з інституту, — сказав Гончаренко.
— Команда Івана Олексійовича? — директор, здавалося, не цікавився, а стверджував. — Щось не так?
Гончаренко виразно подивився на Паливоду і той, розгорнувши рурку міліметрового паперу, сказав:
— Не сьогодні — завтра на пласті «к»-два має статися викид. — Він поклав на стіл смужку міліметрівки, на якій в масштабі було намальовано штрек і позначено місця відбору проб. — Ось тут.
— Але ж на цьому крилі завжди було спокійно, — сказав директор і Ярослав відзначив, що в очах у нього погасли блискітки, що свідчили про здатність миттєво реагувати, і натомість з'явилася допитливість.
— Тепер не буде, — сказав Паливода і сам сторопів від упевненості, з якою він те промовив. Гончаренко подивився на нього здивовано. Директор пошкріб білясту лисіючу голову, запитав:
— А де Іван Олексійович?
— Хворів, — озвався Гончаренко.
— Викид станеться в момент відпалки чи?.. — Він подивився на них уважно, і вони зрозуміли, що саме він не договорює.
— Цього ми не можемо сказати, — відповів Паливода.
Вони наближались до вибою —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригода на п'ятому горизонті», після закриття браузера.