Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Четверо в яхті 📚 - Українською

Читати книгу - "Четверо в яхті"

261
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Четверо в яхті" автора Їжаки Путрамент. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 125
Перейти на сторінку:

— Ні! — крикнув хтось. — Цього не може бути!

— Зігмунт! — вигукнув сивий. — Утекли!

— Як це? — кричав Зігмунт. — А аванс?

Хлопці переглянулися.

— Що ж! — процідив крізь зуби Куцик. — Відішлемо їм якось. А тепер швидше, швидше!

Здісь натягнув парус, «Аталанта» накренилася ще дужче. Войтека послали на ніс виглядати ескадру, що мала прибути з нічної пітьми.

Берег був за кілька сот метрів, коли там з новою силою спалахнуло вогнище. А потім почулася пісня:


Румбакштаги втекли,

табір веселиться!


— Не лови гав, не лови гав! — шепотів Куцик до Здіся. — Чого ти заслухався?

— Дикуни! — люто процідив рульовий.

Андрійко виліз на кабіну. Відвернувшись од невдячної суші, хлопець намагався пронизати поглядом темряву ночі.

Він не бачив нічого. Тільки чув якийсь соковитий шелест, немовби краплі густого дощу падали у воду. Цей шелест наближався до «Аталанти» так швидко, що Андрійко розібрався тільки в останню мить.

— Дерева! — крикнув він. І справді, перед ним виникла висока чорна перешкода, яка п'ять секунд тому здавалася йому хмарою. Це сріблясте листя осик шелестіло, мов краплі дощу.

«Аталанта» різко повернула назад. І в цю ж мить ніч вибухнула прокляттям:

— Ідіот, йолоп! Куди ти лізеш? Міхал, право на борт! Який дурень! Я ж тобі казав іти за мною! Ну, чого мовчиш, Міяльський?

— Агой, слухаю, капітане! — крикнув хтось далеко позаду.

— Міяльський? Ну, а тут хто швендяє, хай йому чорт?

— Тсс! — сичав Куцик. — Грот униз! Тихенько!

Наче біла хмарка, без шуму, сповз на палубу парус.

Високий очерет був зовсім близько. По інерції вони в'їхали в зарості очерету. Стебла його поскрипували під натиском корпуса. Там, причаївшись, стримуючи подих і молячись, щоб Суламіф не зрадила їх, хлопці переждали поспішаючу до ескулапів ескадру. Одна за одною пропливли перед ними чотири яхти з гострими високими парусами. Тоді мандрівники знову підняли грот і рушили вперед, навмання, прямо в пащу безмежної ночі.


5

Хлопці спали довго, бо тільки на світанку зважилися кинути якір. Сонце вже припікало, коли, нарешті, Андрійко, позіхаючи, розплющив очі і одразу ж вийшов з кабіни.

«Аталанта» стояла посеред мікроскопічної бухточки. Дві купи очерету і між ними вузький прохід, крізь який просвічувало велике озеро. Ближче до них розкинулась ціла лука, заросла кущиками трави з бридким зубатим, паче пилка, листям. Навколо було повно квітучих жовтих і білих водяних лілій. Солодкий задушливий запах нерухомо висів у цій розігрітій, безвітряній бухті. Повітря дзижчало тисячами ос, що кружляли над очерети. Було дуже парко.

Андрійко взяв весло і намагався якось підштовхнути «Аталанту» до берега, але тут була трясовина. Довелося підмовитись од цього наміру, бо він побоявся посадити яхту на мілину.

Це була перша прикрість того дня. Нарешті хлопці прокинулись і години дві підштовхували яхту веслом, аби тільки вибратися з цієї пастки. Вітру тут зовсім не було.

Кінець кінцем, вони дісталися до берега, порослого густою вільшиною. Прикриті гіллям від набридливого сонця, хлопці зупинились і розпалили вогнище. За годину вони вже їли набридлу манну кашу, цього разу, на щастя, не пересолену. Андрійко непомітно віддав усю свою порцію Суламіфі.

Потім хлопці оглянули околиці. Виявилося, що вони причалили до вузького берега півострова, що відділяв бухточку від головного шляху озера. Пройшовши сто метрів повз високу вільшину, хлопці вибралися до справжнього озера.

Причаївшись у кущах, вони дивились, як одна за одною, нахилившись і торкаючись поверхні води кінцями бомів, мчали яхти. В одній з них вони впізнали кількох ескулапів. Це викликало безглузду сварку, що зайняла у них всю решту дня.

йшлося, звичайно, про аванс. Андрійко вважав, що його треба повернути. Куцик — навпаки. Адже вони не просили грошей, а навіть відмовлялися. Так, але вони обдурили ескулапів, вдаючи кваліфікованих інструкторів парусного спорту. Ні, хлопці ж зовсім не вдавали, вони жодного слівця не збрехали. Це ескулапи умовили їх стати інструкторами!

Здісь ніяк не міг простити їм отих «румбакштагів», щохвилини плювався, цідив: «Дикуни!» і підтримував Куцика.

Але Войтек, як це не дивно, став на бік Андрійка. Мало того, він навіть брався особисто віднести ескулапам гроші. При такому розподілі голосів сварка тривала довго і невідомо, чим би вона закінчилася, якби не випадкова зустріч з якимось рибалкою, що причаївся в заростях прибережної лози.

Виявилося, що хоч хлопці всю ніч блукали по озеру, від ескулапів вони відійшли лише на кілька кілометрів. Табір містився біля сусідньої, значно більшої бухти.

Одним з останніх аргументів Куцика було те, що вони не знають адреси ескулапів і до табору, мабуть, далеко. Тепер вже Войтек тріумфально глянув на Едика: суперечка закінчилася перемогою чесності.

Куцикові довелося здатися. Тільки на закінчення він наважився уколоти:

— Добре! — сказав. — Віддамо їм гроші. А самі будемо жебракувати! Або доїти корів! Ви, часом, не чули, тут нікому не потрібні доярки? — звернувся він до рибалки.

Той не зрозумів іронії.

— Доярки ні. Але косити сіно треба, наприклад, у Гожиялках. Там, як завжди, провалилися з сінокосом.

— В Гожиялках? — крикнули тепер усі четверо.

— Авжеж, у держгоспі.

— А це далеко?

— Не дуже. Прямо озером. Потім ліворуч, на Снярдви. І там зразу видно.

— А ви там бували?

Рибалка не зрозумів. Що там особливого, в Гожиялках? Тільки що господарюють погано.

Андрійко намагався викликати його на розмову, але саме щось почало смикати червоно-білий поплавець, і хлопці, збентежені демонстративною нехіттю рибалки, мусили замовкнути. Рибалка витягнув маленьку срібну рибку, роздумував, тримаючи її на долоні, а потім кинув назад в озеро.

Увечері вони знайшли в рюкзаку конверт і написали: «Від румбакштагів — 370 злотих» — вартість проведених практичних вправ Куцик і Здісь усе-таки відрахували — і Войтек

1 ... 41 42 43 ... 125
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Четверо в яхті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Четверо в яхті"