Читати книгу - "Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Дякую, пані… — пролепетіла Канре, на кілька митей забуваючи про те, що історію з каблучкою підлаштувала сама господиня, про те, що Жюссі допомогла їй у цьому, про те, що… Врешті її захльоснула радість від мовби заново отриманого життя — котре, якщо замислитися, ніколи не було даром маестри. Та було в її владі.

Голос господині зазвучав сухіше.

— Нещастя, ти ж не думаєш, що зможеш позбутися й покари за все, що наробила?

— Ні, — видихнула Канре, відриваючи чоло від килима. — Мене звільнено? — спитала вона, певна, що так і буде.

Але й тут пані Альвіанні дала несподівану відповідь.

— Що ти! — обурилася вона. — За таке шкідництво мусиш відпрацювати мені все. Наступні пів року не матимеш ні лере зарплати.

— Як скажете, маестро.

— Й оскільки ви з Жюстіною обидві збрехали, то я розпоряджусь, аби завтра вас відшмагали. Якщо цього виявиться недостатньо, щоб відівчити вас від брехні, то будуть і гірші заходи. Бачить бог, Канре, в Ніколетти Бернаж служниця, котра погано почистила її туфлі перед прийомом, кажуть, два тижні не могла й присісти… І останнє! Ти втратила мою довіру, нещастя. Тож не хочу, аби завтра втекла кудись. Не тоді, коли твоя провина глибока, а збитки куди вищі од заробітків! Тому поклянися мені іменем своєї сестри… поклянися, що не посмієш покинути цей дім, доки я не визнаю твою вину відшкодованою.

Жаррак чекав на задньому дворі. Про це сторопіла Жюссі повідомила, щойно Канре повернулася до кімнати, легка й світла від того, що раптова смерть, котра насувалась на неї, так само раптово відступила ще на якийсь час.

— Я йшла в дім, а маестр зустріли мене і дали десять лере, аби покликала вас і нікому не казала, — повідомила Жюссі на вухо Канре, мовби в їхній комірці тіні могли підслухати. — Але я би те… я би тего не сказала й так.

Дівчина покивала і вислизнула в темний коридор. Нагадала собі, що мусить стати тінню — не вистачало трапити на очі комусь і дати підстави для нових чуток…

— Маестра скасувала свій сміховинний вирок? — спитав юнак, щойно вона виринула з-за дверей.

— Так, а звідки ти…

— Гос-споди, Канре! — Жаррак обхопив її за талію, зняв із верхньої сходинки і мовби намірився задушити обіймами. — Оце ти нині змусила мене хвилюватись!

— Як і ти мене після дуелі з Гілланом, — пробурмотіла Канре, виборсавшись трохи.

Жаррак криво всміхнувся і позирнув на неї з неприхованим смутком. Дівчина примітила це й видихнула:

— То що ж тебе турбує?

— Батько забирає мене на війну. Я прийшов попрощатися, бо ми виїдемо на світанку.

— Це ж як? Немає війни…

Дівчина спохмурніла, та вираз чаротворцевого лиця був далеким від безтурботності тих, кому подобається вигадувати страшні оповіді чи похвалятися, як вони відзначаться на полі бою.

— Скоро оголосять. На кордоні неспокій, а перемовини безрезультатні. Аль-Аканте хоче Свічку і твердить, що корона Іскристого зі своїм спадком має більше прав на той регіон, ніж корона Франу… Батько певен, що я знадоблюсь — і заодно отримаю схвалення правителя. Втім, маю надію, що все вирішиться швидко. Іде зима — ніхто не кидатиметься у велике протистояння…

— Та я теж маю новину. Панія помилувала мене, але взяла обіцянку не покидати роботу. Тож я припнута до цього дому, поки вона того бажає.

— Он як. А вона казала, чому змінила свій присуд?

— Нічого достеменного.

— То я поясню. Батько попросив тітоньку, аби вона дозволила взяти тебе на роботу, щойно повернемося з-під Свічки.

— Ти говорив про це з батьком?

Юнак кивнув.

— Я отримав твого листа. Серед усіх шляхів порятунку найпевнішим був цей, — мовив він.

І Канре зрозуміла: поки вона бачила лише свою загибель, Жаррак шукав вихід. І знайшов його! Вихід, про який вона навіть не помислила, скрижаніла від певності, що маестра хоче її порішити. А могла ж попрохати Жаррака про допомогу — і не подумала про це!..

Чаротворець усміхнувся:

— Тож припнути тебе тітонька не зможе, хай що вона наговорила. — Він опустив руку в кишеню й дістав браслет. — Повертаю. І будь ласка, бережи себе… Якби міг, волів би не їхати й остаточно вирішити цю ситуацію. Але мушу робити те, що накаже батько. Моя сила зараз належить короні Франу.

Канре ковтнула наглі сльози і змусила себе відповісти твердо:

— Але ми обоє знаємо, що ця сила — твоя. Жаррака Етеля Преста. Я бачила, що ти можеш. Тепер покажи це на півдні. І повертайся швидше.

Розділ 11. Запалювальний порошок

Маестра Альвіанні не збрехала: після покарання Канре щонайменше тиждень не могла спокійно сісти, лягти на спину і взагалі зайвий раз ворухнутися. Проте панія навантажила її роботою так, щоб увечері дівчина лише приходила до своєї кімнати й падала на ліжко півмертва. Так само, якщо не більше, дісталося й Жюссі. Але молодша служка не скаржилася й ні разу не нагадувала Канре, що заступилася за неї. Мабуть, почувала свою провину за випадок з каблучкою гостріше, ніж показувала зовні.

Пані Манно, оцінивши впевненим оком обох покараних, тільки клацнула язиком, але потім добула їм банку мазі й наказала втирати в рани двічі на день. Тож кожен ранок і кожен відхід до сну дівчата тепер супроводжували втиранням ліків. Спершу щипало, пекло й шкіра опісля горіла, але гоїлася швидше, тож воно було варте страждань.

Через невпинний потік справ Канре спершу вдавалося не помічати Жарракової відсутності. Хоч інколи