Читати книгу - "Пані Язикатої Хати 2, Ялинка Ясь"

-Безкоштовний бордель… – не змогла не прокоментувати Свирянка.

-Напевно. Ну, їм так подобається. Можуть жити роками в громаді, потім зустрічають пару та усамітнюються. А хтось до кінця своїх днів задовольняється спільним котлом.

-І спільним ліжком?

-І спільним ліжком, - погодився лісник, - зустрічаються й самотні ведмеді-перевертні, які живуть життям звіра, зрідка повертаючись у людську подобу. Але ніхто з них не заводить стосунків із людьми. Якщо вони не справжня пара, - уточнив Гор, не обертаючись, - ти хоч щось знаєш про істинних?

-Ну, що… У кіно бачила, мовляв це ті, хто народжений один для одного і ніхто інший їм не підходить, - згадала Стьопка сюжет із якогось фільму.

-Правильно. Після того, як звір зустрічає істинну, він уже не може бути з іншою самкою. Вони обмінюються мітками і надалі контакт з іншими виключено. Це якщо обидва звірі. У нас все дивно. Чого чекати далі, я не знаю. Свою мітку він поставив, але нас перервали, і ти не поставила свою.

-Я? - здивувалася Стьопка, - як це я мала її поставити?

-Я ще не знайшов інформацію, як це відбувається, якщо обраниця людина. У звірів це на рівні інстинктів відбувається саме собою за першої близькості.

-Судячи з нашої ситуації, я не можу бути твоєю істинною, - відповіла жінка, - у нас буде своя громада, а не союз двох, - і навіть занудило її від останньої фрази.

-Я в це не вірю! - відрізав Гор, стукнувши долонею по віконній рамі, - має бути лазівка! Допустимо, потрібні всі сім чоловіків для обряду, але жити однією дружною родиною ми не зможемо, Стєшо. Та ти й сама розумієш, - останнє промовив так, наче раптово зітхнув: тихо і сумно.

-Пропонуєш, переспати з усіма один раз для користі справи і розлучитися? - з’єхидничала вона. Думала, він зараз психане, заявить, що відкрутить усім голову, але лісник здивував. Він тільки стиснув кулаки і, зітхнувши, відповів:

-Так...

-Ти серйозно?! - перепитала, все ще не вірячи своїм вухам.

-Якщо виявиться, що все правда, то іншого виходу немає. Мати шукає інфу своїми каналами, я перерив весь інет.

-Інет? Ти думаєш там можна щось знайти?

-Чому, ні? Звичайно, багато трешу, але дещо я вже накопав, - запевнив лісник.

-Я чомусь думала, якщо існування магічних істот тримається в таємниці, то в інеті інфу про них і не викладуть, - розгубилася вона.

-Там повно легенд упереміш з істиною, необізнаний не розбереться. Наприклад, я накопав, що вже давно по мережі шукають Свирянок. Пошукові запити, датовані п'ятирічною давністю, говорять про те, що вони справді зникли. Сама перевір, якщо не віриш.

-А що ще ти знайшов?

-Перша Свирянка була одружена з сімома чоловіками, це правда. І правда те, що з тих пір почалася ворожнеча між лісниками та водяниками.

-Це теж все викладено у мережу?!

-Ні. Це я іншими каналами пробив.

-Якими іншими? У тебе що, є абонемент до секретної бібліотеки магії?

-У мене в лісі є дуб, - відповів Гор спокійно, не звернувши увагу на її сарказм, - йому багато років. Старий, наполовину згнив, але з ним ще можна домовитися. Я йому всю ніч лісівок викопував.

-Це що таке?

-Гриби мудрості. Зростають дуже глибоко під землею. Раніше дуб їх сам ловив, а зараз коріння послабшало, - пояснив він.

-Це не тому ти з'явився голим біля Поляни, де на нас «смердюки» напали? - згадала вона, як лісник прийшов брудний і роздягнений, якщо не враховувати «спідничку».

-Так. Микита викликав, довелося перерватися.

-І що тобі розповів той мудрий дуб? – Стьопка вся перетворилася на слух, сподіваючись почути щось корисне.

-Та ніякий він не мудрий! Старий склеротичний пень! - вилаявся Гор, - але лісівки трохи освіжили його пам'ять і він розповів, що справді у Першої Свирянки в наречених були лісник і водяник. Водяник влаштував ліснику підлянку, шкода дуб не згадав яку, і той залишився ні з чим. Але, наче все у тієї парочки добре було, прожили кілька років, та несподівано вона руки на себе наклала.

-Хм, значить Микола не брехав.

-Принаймні в цьому, не брехав, - похмуро погодився Гор.

-Так, гаразд. Ми дійшли того, що й так знали. Ти плавно з'їхав з теми мітки. Навіщо ти її ставив, не спитавши мене? Мене це, капець, як бісить!

Лісник повільно обернувся. Стьопка з побоюванням глянула в його очі і тихенько видихнула з полегшенням. Зілля Матильди працювало.

-Стєш, це інстинкти. Я звір, я багато роблю за законами природи. З тією різницею, що звір це сприймає як належне, а я змушений жити з докорами совісті.

-Ще скажи дуже переживаєш, від того, що мітку поставив, - хмикнула недовірливо.

-На рахунок цього - ні, - Гор усміхнувся одним куточком губ, - тут ми з ним одноголосні.