Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він витягнув телефон і одразу дзвінком озвалась мобілка Гліба.
- Буду на голосній – перемкніться і мікрофон вирубіть, - він загасив екран і з телефоном в руці війшов з машини. – Слухайте.
Чоловік з СТО перебігав дорогу і прямував в бік маленього кіоску-гастроному поруч, Давид швидко йшов в тому самому напрямку, а ми з Глібом слухали. Прочинились двері, в динаміку з’явились чиїсь голоси. Трохи незрозумілих звуків і тут я почула: «Прівєт, киця-мура мая сладкая, мнє как всєгда». Я заціпеніла. Клята «киця-мура»… Іншого підтвердження мені було не потрібно. Телефон досі працював, та я вже не слухала. Я відвернулася до вікна і безсило сперлась на підголівник, байдуже спостерігаючи, як з гастроному виходить Давид з пачкою цигарок в руці і стрімко йде до нас.
- Цього вистачить? – він намагався вловити мій погляд в дзеркалі заднього вигляду, накидаючи на себе пасок безпеки.
- Так, - відповів за мене Гліб. – Вези додому.
Джип швидко зірвався з місця. Я мов зламана лялька дивилась на вулиці за вікном і намагалась зібратись. Чорт забирай, я зараз не розклеюсь, не дозволю собі розсипатись – ніколи! Я сильно прикусила себе за губу і сіла рівно. Гліб дивився у вікно зі свого боку, але щойно я заворушилась – повернувся до мене.
- Скоро будемо вдома.
Ми дійсно були вже поруч. Коли джип загальмував біля сходів, Гліб відкрив двері, подав мені руку і допоміг вийти.
- Зачекай хвилину, - він підійшов до Давида і тихо кинув йому кілька слів.
Водій мовчки вислухав, кілька раз кивнув і дістав телефон, та його розмови вже не почула – Гліб повів мене до ліфту. Підіймались мовчки, він заговорив лиш коли усадив мене у найближче крісло в кімнаті і присів навпочіпки, зупиняючись на рівні моїх очей.
- Аня, скажи, окрім цього, - він обережно торкнувся моєї руки. – Що ще він…
- Нічого. Чесно, нічого.
Він довго намагався відшукати на моєму обличчі ознаки брехні, та їх і бути не могло – я сказала чисту правду.
- Добре.
Він торкнувся губами моєї скроні і пішов до кабінету. Я перемістилась на диван і підібрала ноги. Мені все ще не вистачало рівноваги, хоча страху я не відчувала. В телефоні я пошукала інформацію, кому повідомляти про такі випадки і коли вже хотіла набрати номер, мою руку перехопив Гліб.
- Я все сам владнаю. Тобі не треба цим займатись.
- Припини. Це моя історія. Сама все розповім.
- Нема потреби, деталей ніхто не запитуватиме – просто стисло надам факти і справу буде зроблено.
- І що ти скажеш?
- Лише основне. Вже здогадався. Я знаю звідки ти і в якому році полишила рідне місто.
Його телефон озвався мелодією і він підвівся та попрямував до вхідних дверей – у передпокій зайшов хлопець, який іноді його супроводжував – співробітник департаменту охорони.
- Аня, Влад побуде тут, а я зараз владнаю цю справу і заїду в офіс.
- А навіщо мені тілоохоронець?
- Не охорона – компанія. Ти ж все одно нікуди не збиралася.
Впізнаю більш звичного для мене Гліба – він не питає, лише стверджує.
- І сама нікому не телефонуй – даю слово, сьогодні ж це питання буде закрито. Відпочивай. Ніяких навантажень – пам’ятаєш?
Я нічого не відповіла, просто піднялась в кімнату і зачинилась. Мене колотило і крутило наче в центрифузі пральної машини на максимальних обертах - це була первісна лють. І вона щогодини лиш більшала, бо ані вечором, ані ближче до ночі Гліб не відповідав на мої дзвінки. Я хотіла вийти за межі квартири, але розуміла – цербер якого посадили на першому поверсі тут саме для того, щоб я лишилась на місці. Гліб з’явився вдома лише ближче до опівночі, відпустив «мого компаньона» і відшукав мене поглядом. Він мовчки дивився на мене, я дивилась на його розбиту губу і руку заклеєну пластирем.
- В офісі було гаряче?
Він скинув взуття і пішов вглиб кухні.
- Ти зголодніла?
- Ти мене не почув?
- Почув, Аня. Так, день був доволі насичений.
- Нікуди телефонувати не довелось?
- Довелось, деяка інформація була корисною, мусив нею поділитись.
- Я не хочу розмовляти з твоєю спиною, Гліб.
Він спорожнив склянку води, непорушно постояв кілька секунд, а потім обернувся і сперся руками на барну стійку.
- Чому? – спитала я і ми обидва чудово розуміли, що саме мене цікавить.
Гліб мовчав і дивився мені прямо в очі.
- Чому ти вирішив це питання саме так?
- Іншого розумного способу не існує. Чи краще, щоб за відсутності доказів відпустили?
- Ні.
- Може сама хотіла йому в очі подивитись?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Збій системи, Інна Земець», після закриття браузера.