Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Минуле поколінь, Павлюк Олександр 📚 - Українською

Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Минуле поколінь" автора Павлюк Олександр. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 67
Перейти на сторінку:

Євтим не відповів, Яким теж.

- Втім, - Полковник через силу змінив тон на позитивніший, відкидаючи неприємні спогади, - Я вижив, а разом зі мною побратими. Нас нагородили, довірили командування на інших напрямках…

- З вами не було Ружинського?, - Запитав Яким, згадуючи свої події.

Свирид подивився на сина й заперечливо захитав головою.

- Ружинський отримав нагороди, мав піти на службу далі, але втік, - Пояснив Свирид, беручи кусок хліба, - На нього почали полювати «Знайти живим або мертвим», адже гроші із собою він забрав. Я намагався захистити його, але… Тільки пізніше дізнався, що Гнат пристав до запорожців, - Свирид потер руками від крихт, - А значить моя допомога йому уже була не потрібна. Запорожці стоять один за одним горою, поки хтось із своїх не перейде межі закону.

- Він став отаманом, - Добавив Яким.

Свирид підняв долоню в знак порозуміння.

- Значить законів не порушив.

Євтим уважно слухав і спостерігав.

- Ружинський не єдиний, хто пристав туди, - Продовжив Свирид, - Багато не хотіло миритися з все більшим впливом Москви. Людей забирали, брали майно, палили села, мито піднімали, податки теж. Словом, - Свирид гучно поставив долоні на коліна, наче підсумовуючи розповідь, - Причин тікати в них було достатньо.

- Однією з таких причин, чому я пішов зі служби, Якиме, - Євтим зробив невеличкий додаток, - Було незаконне відбирання майна в Катерини. Вона надіслала мені листа і я не знаючи, що робити, звернувся до твого батька, - Свирид ствердно кивнув головою, - Він зміг розібратися, що і до чого. Через пару днів я залишив службу й поселився в Лелечках.

- А чому пішли?, - Яким зацікавлен запитував.

- Було небезпечно продовжувати службу, - Пояснив Свирид, - Попросив його залягти десь.

- Ну, а я був не проти, - Доволі весело сказав дідусь, - Мушу сказати, спокійне життя в селі має багато плюсів.

- Ти вже говорив, - Жартома видав Яким.

Дідусь тихо засміявся.

- Ніякої біготні, - Почав перераховувати Євтим, - Захотів - приліг, захотів - присів. Хочеш їсти? Пішов на кухню, в льох, в садок, - Дідусь видав задоволене «ммм», - Не життя, а казка.

Вогнище давало світла на один людський крок, місяць вкрили хмари. Інколи сильні пориви вітру хитали вогонь від чого в небо здіймалось більше іскор. Ліс хоча й здавався мертвим, та інколи з повного мороку й кордону лунали дивні звуки, Яким помітив кілька таких, але не звертав уваги.

- Там ходить хтось?, - Запитав хлопець, обертаючись назад.

Намагався розгледіти силуети чи бодай щось, але морок вкрив околиці так густо, що очі хотіли повернутись до світла.

- Напевне тварина, - Відповів Свирид, поправляючи палаючу палю збоку, - Євтиме, ти спиш?

- Га?, - Дідусь підірвався з колоди.

Свирид знову засміявся.

- Нє-нє-нє, - Швидко вимовив Євтим, - То я закимарив, - Сказав позіхаючи, - А шинка ше є?

Яким взяв ніж, відрізав кілька шматків, передав їх Євтиму та Свириду.

- Я осе думаю, Якиме, - Дідусь сперся однією рукою на колоду, продовжуючи їсти канапку, - Мусимо робити весілля… А де?, - Подивився на Якима поглядом, що супроводжує вдвічі більше питань.

Яким дивився вниз, Свирид уважно спостерігав.

- Зробимо в Лелечках.

Євтим прокашлявся.

- Я куплю все, що треба, запросимо людей, відгуляємо, відсвяткуємо, - Хлопець підняв очі.

- За фінанси не хвилюйся, я профінансую, - Сказав Свирид.

- А Катря наготує, - Весело добавив Євтим і засміявся, - Ще по сусідніх хатах закличе, ой, така забава буде! Почуєте як я граю на скрипці, - Євтим стишив голос.

- То ти музика?, - Зацікавлено запитав Свирид.

Євтим гонорово пирхнув і різко зачесав потилицю.

- Давно не грав, - Пояснював дідусь, - Але то як їзда на коні, до гробу не забудеш!

- А я коли малим був, думав битиму по військових барабанах, - Розповів Свирид.

- А чо не бив?, - Євтим спершу серйозно запитав, після чого засміявся.

Свирид вирішив не відповідати, ринувся у спогади. Яким інколи дивився, то на дідуся, то на батька. Він відчув себе щасливим, саме в цю мить, біля вогнища, куска шинки з хлібом і компанією, яку разом ще не бачив.

З лісу продовжували лунати дивні моторошні звуки і ними не було потріскування гілки чи шум листя. До Якима лунало легке та чітке гудіння, не залишало відчуття, що хтось там сидить. Він ближче підсунув шаблю, яку спер на колоду.

- Як тобі зброя?, - Запитав Свирид, помітивши рух Якима рукою.

Хлопець наче повернувся назад у світло, переключився.

- Зручна, - Відповів коротко, втім, за мить продовжив, - Як ви й говорили, руків’я важливіше леза.

Свирид непомітно кивнув. Узяв свою шаблю, що була позаду покладена на землю, витягнув з піхов й оглянув зброю. Піднявся.

- Зробімо дружній спаринг, дуель, - Полковник відійшов на кілька кроків від вогнища.

Євтим дуже цікаво спостерігав, кинув погляд на Якима. Хлопець теж піднявся й став навпроти батька.

- Тут темно, ви впевнені?

- Умови рівні, - Свирид грався шаблею в руках.

Яким тихо видихнув повітря, щоб врівноважити удари серця, Свирид не зводив очей.

- Підійди, потрібно схрестити шаблі.

Майже на середині леза, вони приставили доли навхрест. Свирид хитро сверлив поглядом сина й різким рухом вбік відвів його шаблю. Яким прокинувся, знав, що це лише перший рух, що сигналізував про початок дуелі.

Свирид вирішив нападати першим, широким замахом рубав високо в районі лівого плеча, Яким зреагував, відступив вбік і парирував удар, заставляючи Свирида вийти на кілька кроків вперед та відкрити спину, але полковник цього не допустив, втім не нападав, чекав черги Якима.

- Які герці, - Захоплено говорив Євтим.

Яким почав наносити швидкі удари, відводячи ліву руку вбік, Свирид вміло відбивав відходячи назад, знав, що його син збирається відвести противника в глуш, темряву, але за  законами природи, дивитись з темряви в світло простіше, аніж навпаки. Він скористався цим, то ж почав наносити швидкі неочікувані удари з різних напрямів, що направду, було непросто. Яким вимушений знову відходити назад, викрутився з-під граду ріжучих ударів, й ударив просто по ребру шаблі сподіваючись вибити її з рук, але Свирид втримав удар й швидким обертом сік розмашисто в районі грудей. Яким миттєво присів й направив руку під Свиридову, яка в цей момент відкрилася, він затиснув його корпусом й хотів ударом відкинути, аби позбавити рівноваги, та тільки наважившись, вони синхронно зупинилися, застигли в позі й зустрілися поглядами. Важко дихали.

1 ... 42 43 44 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минуле поколінь, Павлюк Олександр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"