Читати книгу - "100 Мініатюр , Сергій Бараєв"

— Он там на горі, третя хата, — показуючи пальцем, вказав забулдига.
— Ідьом, — коротко наказав старший групи.
Зайшовши до веранди, четвірка людей зі зброєю, почала обшукувати злидні, які там панували. 
Вийшов господар.
Старший групи нахабно звернувся до нього:
— Ей, хазяін, у мєня пріказ, заготовля мяса. Сдай мясо, котороє імєєш.
— Немає в мене нічого, самі в злиднях ходимо, — відповів господар.
— Ти нє понял, у мєня пріказ, сдай мясо, не то я тебя под суд і расстрєл, за расхіщєніє соціалістіческой собствєнності, — скомандував старший.
— М'яса вам? Вам м'яса? — скипів чоловік, — Йдіть сюди, сюди йдіть, в кімнату! — крикнув він, — Он, на печі, три шматки м'яса, забирайте! — вказуючи на лежанку, де були його три малолітні доньки, старшій з яких ще не виповнилося й п'яти років.
— Ти чєго? С ума сошьол? Ми что по твоєму звєрі? — розгубився старший групи...

Ні з чим, ця озброєна група й пішла з хати. 
Цю історію мені розповіла моя матір, вже зараз, під час війни. Вона була найстаршою в тій кагалі дітей. Події ці трапилися в 50-х, після Другої Світової.

Післяслово: люто ненавиджу росіян та тих хто молиться на радянський союз. Ці всі тварюки віками п'ють кров мого роду.