Читати книгу - "Кров і попіл, Анна Джейн"

Він відчував, як усе те, що його оточувало, почало тріщати по швах, розпадаючись на частини. Вітторіо, Софія, навіть Марко, який зараз, здається, був більш ворогом, ніж другом... Зраджені союзи, приховані мотивації, підступи на кожному кроці. У цьому світі не було місця для простих людей, таких, як він.

— Всі ми в'язні наших виборів. — Мимоволі промовив Лео, згадуючи слова батька.

У його голові не залишалося місця для сумнівів. Він відчував, що цей шлях не має повернення. Все, що залишалося — це обрати, як йому діяти далі. Всі ці рішення, всі ці обличчя, які він бачив у дзеркалі, більше не нагадували йому його минуле. Вони стали тінями, що втратили колишній вигляд і ставали чимось зовсім іншим.

Лео не вірив нікому. Усі, з ким він працював, з ким будував плани і у кого шукав допомоги, тепер ставали частиною цієї гри. Вони всі обманювали його.

Двері в кабінет відкрилися. Вітторіо зайшов всередину, підійшов до столу, де Лео сидів, схилившись над старими документами, що залишалися нерозглянутими з самого ранку.

— Ти ще все думаєш? — його голос був спокійний, наче не було ані війни, ані крові, ані зрад.

Лео підняв очі, зустрівшись поглядом з дядьком. Його обличчя залишалося байдужим, але в його очах світилася холодна рішучість. Вітторіо був такою ж частиною цього світу, як і всі інші, але він був хитріший. Він знав, як маніпулювати людьми, як працювати з ними, розбиваючи їхні слабкості на дрібні частини.

— Що ти хочеш, Вітторіо? — голос Лео звучав важко, роздратовано.

— Я хочу, щоб ти повернувся до реальності, Лео. Цей світ не про мрії. Він про боротьбу. Ти не можеш стати тим, ким ти хочеш бути. Ти вже давно це зрозумів.

Лео відкинувся назад у своєму кріслі, дивлячись на нього з таким поглядом, що здавалося, ніби весь цей час він ніколи не покидав світ мафії. Його риси обличчя стали ще більш різкими, відображаючи внутрішній біль і безнадію.

— Ти хочеш, щоб я здався, так? Щоб я приєднався до тебе і твого плану? — запитав Лео, і в його голосі була гіркота.

Вітторіо посміхнувся, сівши напроти нього.

— Ні, Лео. Я не прошу тебе приєднатися. Ти і так вже в цьому світі. Ти просто ще не готовий це прийняти. Але я знаю, ти зрозумієш.

Лео відчував, як кожне його слово проникає глибше в душу, кожен погляд від нього залишає слід. Вітторіо знав більше, ніж говорив. І це було найнебезпечніше.

— Що буде далі? — запитав Лео, не відводячи очей.

— Далі? Далі буде війна, ще більше крові, ще більше зрад. Ти будеш вибирати між твоїми колишніми союзниками і твоїми ворогами. А коли все закінчиться, ти залишишся лише з уламками того, що було. — Вітторіо голосно сміявся, цей сміх був страшний і холодний.

Знову здалося, що все йшло до неминучої кульмінації.

— Що ти хочеш сказати, що я не зможу перемогти? — запитав Лео, зриваючи з себе всі ілюзії.

— Я хочу сказати, що не всі бої можна виграти, Лео. Але кожен з них змінює те, ким ти станеш у кінці. Вибір за тобою.

Ці слова прозвучали, як вирок. Як і все, що стояло за цією розмовою. Лео відчував, як всі ці роки, всі ці переконання, все, що він вважав важливим, ставали непотрібними. Його серце билося швидше, і з кожним його ударом він відчував, як мрак поглинає його душу.

"Справжній ворог не той, кого ти бачиш перед собою, а той, хто лишається за твоїми спинами, чекаючи твоєї слабкості, щоб вдарити в найбільш вразливий момент."

Лео замовк, вдивляючись у порожнечу перед собою. З кожним новим кроком, з кожним новим рішенням, він став усе більше чужим для самого себе. У темряві, яка відчувалася навколо нього, було не просто місто, а цілий світ, що сипався на його очах, і він не міг нічого зробити, щоб змінити хід подій.

Це все початок важкого вибору для Лео. Невизначеність розриває його, але війна наближається, і він має визначити, на чиєму боці він насправді.