Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

345
0
17.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 111
Перейти на сторінку:
Про­жила там Явдошка з пiвроку, в теплi та добрi, та в розко­шах купалася; та несита її натура не вдовольнилася тим: покрала вона срiбло та золото в офiцера... Прогнав її офi­цер, обiдравши, як бiлочку. Одначе вона не довго ту­жила: незабаром знайшовся дру­гий. Обiкравши й того, вона вже сама втекла. Потiм того нi до кого вже не пере­ходила жи­ти, а стала сама до себе приймати - хто бiльшу плату давав. Знаючи красi своїй цi­ну, вона торгувала нею, як жид крамом, не про­пу­скаючи случаю зiрвати найбiльше, а то - й під­голити. Сла­ва про злодiйкувату Явдошку одбила хiть у панства та офiцерства заїздити до неї. Грошики, що при­дбала, пі­шли на розкiшнi убори, на дорогi наїдки та напи­тки... А тут, лихо! почала вже й краса осо-вуватись, спадати... Тре­ба щось казати з собою! Треба заздалегiдь десь за­хис­ту шукати, притулку для се­бе... Про батька-матiр вона дав­но забула: - не знала, чи й жили вони на свiтi... Жи­вучи сама собою, вона розгадала, що через них втеряла.

На той час зустрiв її Максим. З своїм норовом веселим та безжурним, при своїй, хоч уже й пом'ятiй, а ще хоро­шiй красi, - Явдошка запала йому в око, вразила у серце. Максим почав лабузнитись. Явдоха, помiтивши це та роз­питавшись, що Максим мiж москалями не остання спиця в колесi, - давай на його ще дужче налягати. То, дивись: сло­вом укольне, то мовчанням дойме, то приголубить йо­го коло себе, то знову одiпхне його - гулянками з другими.


Максим бiснувався, а проте ще дужче закохувався. Ча­сом вона розжалоблювала його розмовою про своє безтал­ання, про свої недостачi. Максим нанесе їй на Другу нiч то­го й другого; дарує, жалує.


Не обiйшлося без того, щоб i вона не задумалась про Максима. Карi його очi заглянули i їй у серце; чорний ус здавався таким хорошим; постать - бравою, дужою; та Ма­ксим чоловiк i не без достаткiв, не без копiйчини... Зi­й­шлися вони. Прожили рiк, другий; звикли мiж собою, як чо­ловiк та жiнка. Дiтей не було. Журби й турботи не знали... Тiльки те й робили, що пили та гуляли нишком та тишком, щоб, бува, начальство Максимове не дiзнало­ся.


Тодi саме перегнали їх полк з одного мiста в друге. Пi­шов Максим - та й засумував. Зосталась Явдоха - й теж су­мувала. Через мiсяць подає їй Максим низенький поклiн, цiлує її в "сахарнiї уста" та в "бiлоснiжну грудь", посилає грошей, просить, щоб приїхала: коли хоче, то вони й повi­нчаються. Тодi вже розлучить їх "мать сира-земля". Явдоха зiбрала свої манатки, поїхала. Швидко вони й побралися.


Вийшла з Явдохи справжня московка. Не страшнi їй нi походи, нi переходи; завжди моторна, весела, до гуля­нок удатна. Щоб недаром жити, немарне тратити час, вона взя­лась то сим, то тим перепродувати. На­купить рублiв на десять усякого краму та й пе­ре­про­дує москалям. А часом який-небудь молоденький москалик пiднiме що й чуже, однесе до тiтки Явдохи. Явдоха прийме москалика й подарунок... Правда, iнодi й доставалося їй од Максима за тi подарунки: не раз, не два ходила во­на з пiдсиненими очима. Та - байдуже! Москалi це до­бре знали, а все-таки лабузнились до Явдохи, а Явдоха справ­ляла з ними смiхи та реготи... Московка - мос­ковкою: її поб'ють, а вона нi гадки!


Отак прожили вони щось рокiв з десяток. Максим по­старiв; постарiла й Явдоха - краса її спала, помарнiла, од­цвiла... Уже тепер не так i молодi москалики гор­ну­ли­ся... Рада-нерада, треба було схаменутися. До всього того де­сять лiт безпутного життя витягли всi грошенята, що Максим наскладав до парування. Треба було надалi поду­мати... Оханулась Явдоха, а через рiк гойдала невеличк­у дiвчинку Галю.


Галя зразу все переломила. Гулянки одлетiли; жарти - теж: виступили наперед клопоти та жаль за марно потрач­еним добром. Малесенька Галя спарувала Мак­си­ма з Явдо­хою уже навiки, зв'язала мiцно їх думки докупи, пi­дбивала на одно дiло. Максим бажав дочку виростити в багатствi та розкошi; бажала й Явдоха того самого... Вона думала, що багатство та розкiш заховають дитя її вiд та­кої лихої долi, яка їй судилася... I обоє вони клопотали об однi­м-над по­жи­вою та наживою... Чи сяк, чи так, а нажи­тись треба!


Знову Максим з Явдохою, хоч i iнаково, прийнялися за дiло молодих лiт. Максим-за "прокормлєнiє"; Явдоха - за крадiжку. Максим, докладуючи ротному, що москалi про­сяться "на побывку", - брав з них своє так само, як i по­кiй­ний Федосєїч. А як верталися москалi з "про­кормлє­нiя", - вони заносили до Явдохи накрадене, награ­боване добро, а вона вже сама знаходила йому ярмiс... За те тiтцi Явдосi, як сховачу й переводчику, доставалася половина всього...


Так їх захопила "чиста". Та ба! Чистої Максимовi не дали. У той саме рiк почалася остання вiйна з турками. По­гнали Максима пiд Сiлiстрiю, а потiм перевели в Крим. Явдоха з маленькою Галею й собi повiялась за полком, все-таки не кидаючи свого краму. Тут вона таки добре зароби­ла, бо не однi простi москалi купували в неї всячи­ну, купу­вали й небагатi офiцери. Зовсiм би добре, коли б не стра­шно, що от-от Максим зложе свою голову, одти­наючи дру­гим. Оже страх її не справдився. Максим те­пер уже знав цiну життю - не кидався так, як замолоду, у саме, мовляв, пекло. Тiльки всього, що його в руку шти­ком ко­льнув якийсь француз. Максим зрадiв та зараз у лазарет... Пошепотав там з лiкарем: "Не годиться, кажуть, у службу: в чисту його!" Максим полежав ще з мiсяць; дали йому "чи­сту", почепили ще нову мендаль, та й випу­стили на всi чо­тири сторони. Максим забрав жiнку з доч­кою та й потяг на рiдну сторону вiдшукувати батькiвщи­ни.


Вертаючись додому через тридцять лiт, вiн думав за­стати Пiски такими ж самими Пiсками, якими кинув. Через те й раявся з жiнкою, прибувши додому, спродати батькi­вщину, оселитись де в багатому, люднiшому мiсцi та й пристроїтись до торгу на тi грошi, що придбала Явдоха. Коли приїхав - i здивувався. Не тi Пiски, та й годi! Нiде нi одної землянки - скрiзь мазанки; село велике, ши­роке, до­вге, а кругом край веселий, людний, хоч i небага­тий... "Значить, бiльше поживи для грошовитого!" - подумав Ма­к­сим.


- Нi, жiнко, - каже Явдосi, - мабуть, уже кiстки зложи­мо на моїй сторонi... Бач, який гарний край!


Явдоха й сама те бачила. Оселився Максим у батькi­в­сь­кiй хатi.


Явдоха крамарувала дома. Максим по ярмарках їздив, купивши коняку. Жили собi тихо та мирно, вирощували-пестили дочку Галю та в торгу кохалися.

1 ... 42 43 44 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"