Читати книгу - "По секрету твоя, Рошаль Шантьє"

Оглядала зал та розуміла, що це не просто святкування дня народження. Навіть не прийом. Бал. Приблизно так само, мабуть, ломився стіл від страв на весіллі принца Гаррі та Меган Маркл.

Неймовірної величини зала, з білими стінами та підлогою, і величезною золотою люстрою, що своїм блиском ось-ось доведе до сліпоти.

Гості, що збираються, пограбували найкращі квіткові будинки Чернігова змагаються в красі туалетів, білизни вінірів, дорожнечі прикрас. Я у своїй красивій, купленій за купу батьківських грошей сукні почуваюся некомфортно, але оточенню відповідаю. Офіціанти, що пропливають повз, пропонують напої та закуски на будь-який манер. "Доброго вам вечора!" — поважно бажають зі стриманою посмішкою. "Грьобана багата вискочка" — думають у цей момент. І лише дама, що грає на арфі твір Баха в лівій частині зали мрійлива і спокійна. Їй подобається те, що вона робить: насолоджується своєю грою, але спостерігати за нею я зможу недовго, лише поки збираються гості, пізніше їхню увагу захопить оркестр.

— О Боже, Таїсія, як давно я тебе не бачила! — з келихом шампанського до мене підходить гарна статна блондинка.

— Доброго вечора! Так, мене не було у місті. Батько прийняв рішення дозволити мені навчання в Києві, — я не пам'ятаю цю дівчину, але якщо вона тут, мабуть, важлива особа, або ж дружина важливої ​​особи.

— Дивно, що Леонід Михайлович тобі дозволив. Між нами, — вона схиляється ближче до мене, — на мене він завжди справляв враження суворої, але вкрай справедливої ​​людини! Та кому як не нам, дочкам, вити з батьків мотузки! — сміється, я підтримую, киваю.

Ось через це я тут. Збереження іміджу: щасливий тато, справедливий чоловік, твердий керівник.

— Ось ти де, люба? — до нас підходять двоє мужчин. Батько у супроводі Едуарда Станіславовича, який звертається до білявки.

І мене осяює! Ну звичайно! Це ж Мілена! Навчалася в Англії, але на канікули приїздила додому. Іноді вони з її батьком приїжджали до нашої оселі. Ми з нею грали, доки батьки говорили про роботу. Часом мені здавалося, що вона не зі мною говорити хоче, а з мамою. Вони могли годинами просто балакати, а в однин такий приїзд Мілена попросила маму заплести їй косу. Я заревнувала, захникала, на що дівчинка спокійно сказала: «Ну поділися своєю мамою на трошки, вона ж від цього не перестане бути твоєю, а я позгадую». І як я могла її забути?

— Моя Таїсія — відмінниця! Вчиться незважаючи на величезний мегаполіс, а могла б, як багато хто, загуляти!

— Та з тобою, Леоніде Михайловичу, загуляєш! Дивись! — сміється Едуард, батько хмуриться.

— Суворість вона потрібна. У вседозволеності один непотріб виростає, законів не знають.

— Тут ти правий, тут ти правий… — зітхає Едуард, а ми з Міленою чинно посміхаємося і крутимо головами, як курчата. Піти не можна, але дуже хочеться, — я зі своєю білочкою намучився, — цілує доньку у скроню, — але інакше не міг. Вся в матір...

Мілена закривається, занурюючись в себе, я мовчу, підтримуючи. Байдужим залишається тільки мій батько, але розмова старших переривається першими звуками оркестру, і ми йдемо розсідатись.

Почалося.

Стіл величезною літерою "Г", на чолі столу батько. По його ліву руку сиджу я, поряд зі мною Ілля, навпроти – мама. На святкуванні, присвяченому здобуттю нового звання батьківського колеги, куди нас минулого року запросили всією родиною, розсадка була сучасною. Ми ділили круглий столик на шість персон з ще однією сім'єю, але батькові таке нововведення до смаку не прийшлося. З добрий тиждень після урочистості він не переставав голосити. То не у всіх розмовах зміг взяти участь, то посадили його за один із далеких столів.

Але насправді той прийом мало чим відрізнявся від сьогоднішнього. Усі дії наче система. Коли кажуть черговий тост, ми відкладаємо прибори та беремо келихи. Я п'ю сік, незважаючи на свої двадцять. Коли звучить жарт, ми сміємося, жартом прийнято називати все, після чого звучить розкотисте «ха-ха», навіть якщо комусь неприємно. Почуття такту за столом своє.

Так минає добра половина вечора.