Читати книгу - "Няня для доньки мільйонера, Аліса Рей"

Дорогою додому зупиняємось біля кондитерського магазину і йдемо з Артуром вибирати торт. Також тут є все необхідне для свята: кульки та посуд з героями мультфільмів. Купуємо ще й це, і я вже уявляю реакцію Наді на наш подарунок. 

– Залишилося вигадати, де буде цей звір всю ніч, – говорить Артур, спостерігаючи за тим, як цуцик вмощується у мене на колінах і засинає. 

– Це точно, – кажу. – У тебе є ідеї?

– Я заберу його в кімнату охорони, – втручається Давид. – Думаю, до ранку він не перегризе усі проводи. 

– Не був би я таким впевненим, – хмикає Артур. – Але ідея хороша. Собака на тобі. 

Повернувшись додому, несу торт в холодильник, а Артур відволікає доньку, яка грається на задньому дворі. Розповідаю Тетяні Павлівні про нашу ідею з подарунком, і вона радісно плескає в долоні. 

Далі приєднуюсь до Наді, а Артур йде в будинок. Сподіваюсь, що він буде відпочивати, а не працювати. 

Наступного разу бачимось за вечерею. Артур змінює костюм на джинси та футболку, і ось таким домашнім він подобається мені значно більше. 

– Не забудь, що ти пообіцяла мені допомогу, – шепоче мені на вухо перед тим, як я збираюсь піти за Надею у її кімнату.

– Я пам'ятаю, – усміхаюсь – і так приємно стає. 

Після того, як Надя лягає спати, приймаю душ і, одягнувши шорти та футболку, йду до Артура в кабінет. Мокре волосся не захотіла сушити, тому зібрала його в гульку. Дуже сподіваюсь, що таким виглядом не злякаю Артура. Хоча якщо так подумати, то він мене і не такою бачив… 

– Я готова! – кажу, переступаючи поріг кабінету. Артур відриває погляд від монітора, протирає очі та прискіпливо розглядає мене з голови до ніг. 

– Ти серйозно? У мене всі думки не про роботу зараз! – його хриплий голос змушує мене ніяковіти й одночасно широко усміхатися. 

– А ти пам'ятай про роботу! Тобі ж потрібна моя допомога! – наближаюсь, і Артур віддає мені своє робоче місце. Поки розглядаю план будівлі, якої не було вдень, Корсаков йде до бару і наливає собі у склянку віскі. 

– Завершений проєкт потрібно здати через два дні, а у нас навіть половини роботи не зроблено, – говорить і робить ковток. – У мене таке відчуття, що моя команда здулася, або ж це я таким прискіпливим став. 

– Я думаю, що тут п'ятдесят на п'ятдесят. План будівлі не сильно нагадує лікарню, якщо чесно. Знаєш, як то кажуть – багато усього і нічого не зрозуміло, – відповідаю. 

– І що ти пропонуєш? – цікавиться Артур. – Ти пробач, але я не дуже вірю, що один дизайнер може виправити те, над чим недопрацювала ціла команда. 

– А я і не кажу, що виправлю ситуацію, – усміхаюсь. – Я спробую змінити саме планування, щоб було зрозуміло, куди рухатись далі. 

– Дуже цікаво побачити результат, – Артур допиває віскі й сідає на диван. Він не заважає мені працювати, а я намагаюсь хоча б якось йому допомогти. Навіть не сумніваюсь: якщо план здадуть в ось такому вигляді, в Артура не буде шансів виграти тендер. 

Не знаю, скільки минає часу, але відчуття таке, що ціла вічність. Артур знову з'являється поруч й уважно слухає, коли я показую йому перші зміни. Їх небагато, але вони є. Щоб виправити все, потрібно, мабуть, працювати цілу добу без перерви. 

– Ти мене здивувала, – говорить абсолютно серйозно. – Мені подобається. Серйозно.

– Це тільки початок, як бачиш, – усміхаюсь. – Я ще попрацюю, якщо ти не проти, і через кілька годин можна буде віддавати усе твоїм проєктувальникам. 

– А спати? Це не входить у твої обов'язки, Катю, – Артур розглядає мене зверху донизу і чекає на відповідь.

– Я роблю це не через обов'язки. Просто хочу тобі допомогти, – відповідаю. – Тому йди відпочивай, а я все закінчу. 

– Я вже говорив, що ти неймовірна? – Артур нахиляється і цілує мене в губи, а я відчуваю безмежне щастя, адже в його очах стільки тепла зараз. 

– Ще ні, – кажу. – Можеш повторювати це частіше. 

– Ти неймовірна, – шепоче мені в губи. – Здається, я починаю закохуватись у тебе.

Що? Мені ж не почулося, правда? Артур мене кохає?! 

– А мені не здається, – впевнено відповідаю. – Я знаю, що кохаю тебе!