Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

- Дозвольте порадити вам узяти курточку, оскільки на вулиці здійнявся холодний вітер.

Я пригадав, як хлопці перед виходом похапали з шафи куртки, але в мене немає верхнього одягу, про що я одразу ж повідомив добродушному чоловікові. Він поблажливо посміхнувся і сказав, підходячи до шафи, що стояла в самому кутку кімнати.

- Тут є всі необхідні для вас речі, - сказав він, відкриваючи дверцята. - Ось, це ваша особиста полиця. - Слуга вказав на четверту знизу нішу, зі стопкою різного одягу, вище було ще кілька порожніх полиць.

 - Дякую, - пробурмотів я перше, що спало на думку, не очікуючи такого подарунка.

Підійшов ближче. У шафі й справді виявилася чорна шкіряна куртка з приємною і теплою підкладкою. Кілька светрів, запасних сорочок і штанів.

- Не мені дякуйте, а лорду, - усміхнувся сивочолий. - Тут усе, що потрібно на кожен день. Речі, для якихось особливих випадків, я приношу окремо.

- Зрозуміло, - відповів я і натягнув куртку.

Коридорами та сходами я йшов не поспішаючи, тепер уже не забуваючи про вік мого провідника.

- Давайте трохи поквапимося, - несподівано сказав слуга, - якщо вас, звісно, вам не складно. Ми й так затрималися, а лорд просив поквапитися.

- Але ж... - почав говорити я і зупинився. Сказати щось прямо про вік було б неввічливо, а якась інша відповідь мені на думку не спала.

Однак, мудрості чоловіка вистачило, щоб зрозуміти мене без слів.

- Дякую за турботу, але я не такий слабкий, як вам може здатися. Шановний лорд Дірас добре піклується про моє здоров'я.

- У сенсі? - здивовано випалив я, і тут же зніяковів, розуміючи, що сказав зайвого.

- Не варто турбуватися, - з доброю посмішкою відповів чоловік. - Ви маєте повне право ставити мені будь-які запитання, давати накази та розмовляти так, як вам зручно. І відповідаючи на ваше запитання, скажу так - лорд вилікував мене від усіх хвороб, які можуть бути в людини, що прожила багато років. І щотижня справно перевіряє, чи все зі мною гаразд, думаю, з такою турботою я проживу ще дуже довго, не знаючи жодних проблем зі здоров'ям.

- Ось воно як, - відповів я і прискорив крок.

Чоловік спускався сходами поруч зі мною і справді не мав жодних проблем.

- Ба більше, - додав слуга. - Подібним чином, Дірас піклується про всіх мешканців цього замку, хто не володіє магічною силою.

- Дякую за пояснення. Ви допомогли мені позбутися зайвих запитань.

- Завжди радий допомогти, - чоловік кивнув.

- Допоможіть мені тоді ще в одній дрібниці, - я посміхнувся. - Скажіть, як вас звати?

- Віліс, - чоловік подивився на мене, продовжуючи йти. На обличчі його з'явилася легка усмішка і, здається, збентеження, смаглявість шкіри не давала мені визначити точно.

- Приємно, нарешті, познайомитися, - відповів я, теж усміхаючись.

- І мені, - щиро відповів слуга.

Більше ми не стали ні про що говорити, бо встигли вийти на задній двір. Сірі сутінки стрімко поступалися місцем нічній темряві. І тут я помітив, що слідом за нами із замку вийшов молодий хлопець, з довгими та вузькими сходами під пахвою і закритою скляною лампою в руці.  Він зупинився біля входу в замок, приставив драбину до стіни, швидко піднявся нагору і запалив ліхтар. Потім запалив ще один світильник поруч. Потім він попрямував разом із нами в бік тренувального майданчика, де, сидячи на тій самій лавочці, очікував на мене Дірас.

- Сідай, - сказав він мені, одразу ж після того, як відпустив Віліса. - Прекрасний вечір, правда? - лорд подивився в небо.

- Так, - коротко відповів я, починаючи нервувати. Мені не дуже подобалося, що він тягне з поясненнями, для чого ж покликав мене сюди, не погодою ж насолоджуватися.

Дірас глибоко вдихнув прохолодне повітря. А я відвернувся на ліхтарника, який взявся запалювати світильники, що розмістилися вздовж усього парканчика, що оточує майданчик для тренувань. Мені тут же згадалося, як у місті на ліхтарях економили, що дуже сильно тішило нас із хлопцями. Ще я примудрявся непомітно їх гасити, списуючи це на злодійкуватих ліхтарників.

- Гроза вночі буде, відчуваєш? - відірвав мене від спогадів Дірас.

Цього разу він подивився на мене і замість відповіді я просто кивнув.

- Чому ти такий напружений? - невимушено поцікавився Дірас. - Ми ж уже з'ясували, що я не кусаюся. - Він усміхнувся.

- Я пам'ятаю, - з цими словами я справді постарався трохи розслабитися. - Просто ваше запрошення було дуже несподіваним.

- І ти подумав, що я тебе буду за щось сварити?

Я кивнув.

- А є за що? - тут же ставши серйозним, запитав лорд.

Я здригнувся і поспішно замотав головою.

- Ну ось, тоді перестань поводитися так, ніби я підступне чудовисько, - він знову посміхнувся. - Гаразд, скажу навіщо покликав, це вже точно тебе заспокоїть. Я хочу тобі дати можливість додатково потренуватися. Інші хлопці, Торен, Елан і Чейз, приміром, тут уже рік, інші трохи менше. Але вони вже встигли багато чому навчитися і зрівнялися в майстерності. Ти ж новачок, але як я встиг помітити, дуже швидко вчишся. У тебе це ніби як інстинктивно виходить. Міріон теж хвалила твої успіхи.

Хвилювання різко змінилося на збентеження і я опустив очі, знову втупившись у землю під ногами. Тим часом лорд продовжував:

- Так от, після вечері й короткого відпочинку ти будеш займатися. Сьогодні магія, завтра точні науки з Міріон. І так далі чергуючи. Щоправда, може скластися так, що я буду ввечері зайнятий, тоді знову займешся наукою.

- Добре, - відповів я, щоправда, цього слова було дуже мало, щоб висловити свою радість і готовність старанно тренуватися. Утім, мені здавалося, що Дірас і сам усе розуміє.

- Тоді, розпочнемо тренування, - сказав лорд і простягнув до мене руки, щоб зняти браслети.

Потім він встав і попрямував на середину тренувального поля. Я пішов за ним. Навколо нас уже мерехтіли запалені світильники, а сам ліхтарник попрямував далі, залишаючи за собою шлейф із вогників уздовж двору.