Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Тиха радість, Галина Левтер 📚 - Українською

Читати книгу - "Тиха радість, Галина Левтер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тиха радість" автора Галина Левтер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 77
Перейти на сторінку:
Розділ двадцятий

Ранкова тиша і монотонне цокотіння дощу по шибках дозволили Ліні виспатися і вилежатися. Наташка, як і вона, безсовісно прогулювала школу. 

— Ну як ти? Краще? 

— Краще.

— На новом месте наснился жених невесте?

— Спала, як вбита. А котра година?

— Одиннадцата.

— Ого! 

Ліна зістрибнула з дивану.

— Мої, напевно, ноги збили мене шукаючи.

— Ліно, ти в своєму репертуарі! Ага, бігли, спотикалися, шукали пропажу! Ніхто навіть і не дзвонив сюди! 

— Треба додому бігти!

— Заспокойся! Не панікуй! Підозрюю, що вони з похмілля й не розібрали,  що до чого і вважають, що ти пішла до школи. Зазвичай ти так робиш. 

— Так. Але вчора  я була не зовсім здорова.

— Це не завадило їм тебе вимучити!

Ліна зітхнула. Наташка її рідних не жалувала добрими словами.

— Натко! Піду-но я гляну, що там мої. Тривожно за них!

— В цьому вся ти, Лінко! Я з тобою!

Дівчата одягнулися, накинули куртки і почалапали до Дарченків.

Ворота навстіж — заходь хто хочеш. Мати не морочила собі голови аби закривати їх на клямку. Отже, десь пішла. Цікаво, чи пам'ятає про котел?

Хата закрита. Нікого немає. Ключ на місці.

— Бачиш,— Наташка гмикнула, заходячи за подругою в дім,— вони навіть не допетрали, що тебе не було.

Ліна розвела руками. Як знати, що трапилося вранці.

— Що робити будеш? — Наташка розуміла безглуздість запитання, але краще говорити, ніж перебувати у гнітючій мовчанці.

— Прибиратиму, розтоплю піч, щось їсти зготую. А потім уроки сяду вчити.

— Вражаюча перспектива.

— А що накажеш робити? 

— Не тупити!

— Що маєш на увазі? Лишити  залишки срачу, який мої розвели, на їхні голови?

— Я тобі за Берні. 

— Відколи ти в адвокати до Ала записалася? 

— Відтоді, як він поклав свою корону до ніг Снігової Королеви, яка живе по сусідству зі мною! 

— Давай-но, прогульничко, зробимо з моєї хатки королівський палац! 

Натка махнула рукою. Подругу не переконаєш пожаліти себе.

Виглянувши у вікно, Наташа побачила батьківську і дідову машину.

— О-о! Мої приїхали!  Ех, зараз щось буде! Он бабка Настя вилазить!Вибач, маю йти.

— Нічого страшного. Хіба що мама Шима може прочухана дати.

— Я не так часто прогулюю. Бережи себе!

Подруги обнялися.

— Спасибі за синє одіяло! — Ліна подумки дякувала Богові, що має через сусідку таку підтримку в житті.

— Приходь ще. Можна з Алюнчиком!

— Натко!

— Я біжу-біжу! Не тупи!—кричала Натка, махаючи на прощання рукою.

Ліна зайшла до своєї кімнати.  Згребла у велику купу шмаття, яке щедро витягали зі своїх пакетів бабуся і мама. Нічого ліпшого, аніж  скласти це у велику сумку не придумалось. Все таки це краще, ніж розкиданий по всій хаті одяг.

Прибравши лахи, своє ліжко та книги у своїй кімнаті, дівчина перейшла до вітальні. Навівши лад там, прийнялась розтоплювати піч. В дощову погоду піч пихтіла, як ковальський міх, бухала димом в очі. Промучившись добру годину, Ліна нарешті здолала опір і отримала результат у вигляді веселих вогняних язиків. 

— То що? Вперед вчитися! Історія, українська, алгебра, англійська! Зачекалися? Я вас швиденько вивчу!

Ліна метнулася по рюкзак. 

В цей час затілінькав телефон.

Ліна здивувалась.

— Хто о такій годині телефонує? Напевно, бавляться діти!

Телефон продовжував дзенькати.

Ліна зняла слухавку.

— Алло. Слухаю Вас.

— Ліно?

— Так. Слухаю. — голос затремтів. Впізнала. Зраділа.

— Це — Ал. Той, що Бернштейн. Ти як? Можеш говорити?

— Можу…— після паузи почув він.

***

Приборкати непокірні  думки Алові вдалося після години шиття.  Тепер можна було приступити до уроків. Ал вигріб з кутка свій рюкзак.  Розщіпнув його. На підручниках виблискував клаптик паперу,  списаний старостиним почерком. Великими буквами виблискував наказ: «Не тупи», далі йшов номер телефону Ліни Дарченко.

Інші настанови Ал не читав. Радів, хоч хтось на його стороні.

Потягнувся до мобільного. Там красувалося повідомлення від Фрола з побажаннями не пропускати, від Сипа— з запитанням, коли нарешті на мотоциклах гонки влаштують. Марчик запрошував потусити.

Тусовки, мотоцикли…

За вчорашній день він різко виріс з того. 

Ал швидко набрав номер Ліни на мобільному.

«Хай хоч всі гроші з'їсть на рахунку, лиш би голос її почути, взнати, що все добре». — гуркотіло в серці хлопця.

— Алло. Слухаю Вас.

— Ліно?— якось боязко вийшло це запитання.

— Так. Слухаю.

— Це — Ал. Той, що Бернштейн. Ти як? Можеш говорити?

— Можу…— після паузи почув він.

— Як ти себе почуваєш?

— Добре. 

Це «добре» було гірким, неприємним, вимушеним.

— Я прийду до тебе. Вийдеш прогулятися зі мною?

— Для чого?

— Нам потрібно поговорити.

— А є про що? Ти вчора побачив і, можливо, почув достатньо. Що тут ще говорити?

— Ми можемо поговорити про тебе, про мене. Познайомимося ближче.

Ал хотів сказати, про «нас». Ліна це «нас»  і «ми»  поки не приймала. 

— В яку сторону ближче?

До Ала дійшло, що вона боїться природніх  чоловічих бажань, які можуть зануртувати в ньому.

— З Богом твоїм познайомитися поближче хочу.— відповів хлопець.— Є одне питання до Нього, не знаю, як підступитися. Вийдеш?

— Ні. 

— Боїшся людської мови?

— Так.

— А ще чого?

Ліна мовчала.

— Себе боюся.— відповіла після затяжної паузи.

Алові сперло дух. Небайдужий він їй. Як не намагається втаємничити почуття, воно як парфуми: не видно де ті краплі аромату, а запах вловлюєш одразу. 

— Не бійся і не турбуйся! Твій Бог точно не дасть нам наробити дурниць! Я буду біля твоїх воріт о другій. 

— Добре.

Ліні поклала слухавку. Годинник показував п'ятнадцять хвилин по першій. Прийде. Він. Про що говорити з цим хлопцем — не знала. Єдине, що вирішила зробити — не дозволяти себе цілувати. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 43 44 45 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тиха радість, Галина Левтер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тиха радість, Галина Левтер"