Читати книгу - "Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський"

Завідуючий тов. Весінній мені сказав так: «Установа, яка вас візьме, зробить запит; ми вас з обліку знімемо».

Повернувся додому, зібрали невеличку вечірку, пригостивши знайомих; чоловік десять, які були на вечірці, так усі і вийшли проводжати нас на станцію. Пролунав гудок паровоза, і ми рушили.

Зробивши пересадку в Дебальцевому, ми на ранок вже були у Ворошиловграді. Сестра жила недалеко від вокзалу за річкою Луганкою.

Квартирка в сестри Лізи була малюсінька, але що поробиш!..

Живемо ми втрьох - я, дружина, донечка Зіна - в сестри, щоденно напитуємо собі окрему квартиру, але без успіху: як тільки господарі квартир дізнавалися про те, що є дитина, одразу відмовляли.

Врешті попадається нам квартира, де проти дитини не заперечують, бо в них своїх купа, тільки ставлять умову заплатити їм вперед за п'ять місяців по 30 крб. на місяць. Врешті, господарі погодились на те, що я плачу за чотири місяці вперед по 30 крб., але якщо ми не зможемо в них з тієї чи іншої причини жити, вони на першу нашу вимогу повертають нам гроші за невикористаний час, після чого я зразу заплатив 120 крб.

Переїхали до них із своїм багажем; живемо собі та поживаємо. Якщо треба води, то до сусіда в двір треба ходити, бо наша домашня для пиття не годиться, - по три карбованці на місяць за воду приходиться платити сусідові; за світло окрема плата, підлоги в хаті немає, плитки, на якій можна б було варити їжу, немає. Примус у хаті запалювати не можна, в сінях теж. Та так всухом'ятку і обходилися.

Коли моя відпустка наближалась до кінця, я кинувся шукати собі роботи.

Звернувся я у Ворошиловградський трест їдалень, написав заяву до головбуха. Той відправив до якоїсь жінки у пенсне на носі; подивилась вона на документи та й каже: «У вас паспорт не снят с учета». Я відповів, що знаю про це і переказав те, що мені говорив зав. кадрами тов. Весінній у Красному Лучі. Вислухала вона, та й каже: «Езжайте, снимите паспорт с учета, тогда оформим, а так нет». Пішов я у секретну частину тресту, розповів їм, як і що мені говорили, попросив, щоб зробили про мене запит. Вони мені пообіцяли, записали адресу, прізвище, і я пішов додому.

Через деякий час заходжу знову в трест, у спецчастині питаю, чи зробили запит і чи є відповідь. Разів два одержував відповідь, що запит зроблено, але повідомлень з Красного Луча немає. Врешті, заходжу - дістають папір і читають: «Тов. Добрянский работал у нас в качестве бухгалтера. За ним числится подотчет: пусть немедленно выезжает на прежнее место работы. В противном случае представить его под конвоєм». Дивлюсь - є штамп, підпис, усе цілком офіційно.

Кажу їм - який же може бути за мною підзвіт; я цілком з ними розрахувався і ніякого підзвіту не маю.

Після чого мені порекомендували так: «Если письмо это ложь, выезжайте туда в Красный Луч, снимите паспорт с учета и на них передайте дело в прокуратуру и суд. Они вынуждены будут оплатить ваши расходы по посадке».

Я ж собі думаю: хіба в тресті знайдеш крайнього? Судитись можна з яким-небудь Іваном чи Степаном, а з трестом... Нічого з усього цього не вийде.

Прийшовши додому, написав зразу листа завідуючому їдальні, де працював останнім часом, і запитую його, що це за підзвіт за мною, про який я ні сном ні духом нічого не знаю.

Минає кілька днів; одержую відповідь, що то просто «пушка» та й усе - «боротьба за кадри». От, думаю, кому боротьба, а мені журба - я без роботи.

У той самий день, коли я одержав відповідь, захворіла маленька дочка. Думав на завтра виїжджати, але куди там їхать! Послав жінку в лікарню з дочкою; там визнали серйозну хворобу, поклали і жінку разом з дочкою - доглядати дитя. Звичайно, їхати кудись немає змоги - вони вдвох у лікарні, а я дома господарюю та ношу до лікарні передачі... Не минуло й двох тижнів, як Зіночка померла...

Треба ховати; грошей, щоб замовити домовину, немає, самому зробити - матеріалу немає. Врешті здогадався - взяв колиску, в якій спала дочка, відбивши ніжки, зробив нижню частину домовини, роздобувши у сестриного чоловіка дощок, змайстрував кришку. Взяв лопату, пішов на кладовище - було воно недалеко; копаю, а сам співаю: «Вы сами копали могилу себе - довольно глубокую яму». Залився слізьми...

Ховати Зіночку зійшлися мої сестри, сестрин чоловік, сусіди.

Посумували ми; через кілька днів роздобув я гроші і поїхав у Красний Луч. Заїхав на завод до головбуха - не хоче мене відпускати. Та все-таки я його переконав, що я вже весь там, у Ворошиловграді — там усе наше майно, там дружина, там і дочка моя похована. Поїхав у трест у Красний Луч. Іду у відділ кадрів до Весіннього й питаю: «На підставі чого і за вказівкою кого ви написали до Ворошиловградського тресту таку нісенітницю?». Він відповів, що на це була вказівка керівника тресту. Приходжу до головбуха, переконав і цього. Повертаюсь знову у відділ кадрів - видають мені довідку, що я звільнений за неявку на роботу після відпустки. Я переконував, що вони неправі, доводив, що ставив до відома тов. Весіннього про виїзд; крім того, в мене хворіла дочка, яку я поховав: показую свідоцтво про смерть - нічого до уваги не беруть. Зняв я свій паспорт з обліку, ну, гадаю, чорт з ним усім звільнення за неявку на роботу після відпустки - це не така страшна справа. Пішов іще в юридичну частину тресту, одержав довідку про те, що за мною по тресту нічого не числиться.

Повертаюсь у Ворошиловград, заходжу в Ворошиловградський трест. Та їдальня, куди мене намічали призначити, вже укомплектована. Пише головбух тресту наказ оформити мене в іншу їдальню. Заходжу до відділу кадрів, подав заяву, документи.

Взяла та сама жінка в пенсне на носі всі мої документи і десь пішла. По яких вона кабінетах ходила, не знаю, але не було її з годину. Врешті прийшла та й каже: «Нет, мы вас не примем. Можете обратиться к директору треста: если он согласится, тогда оформим», — і повертає мені документи. Взяв я документи, спересердя плюнув і подумав: «Будьте ви прокляті, щоб я перед вами навколішки падав та просився! Чи тільки й світа, що в вікні?..».