Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» 📚 - Українською

Читати книгу - "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»" автора Фенні Флегг. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 81
Перейти на сторінку:
Вираз його обличчя був гострий, мов бритва.

— Ви мене не надурите, дівчинко. Я знаю, хто ви. Навіть на мить не смійте подумати, що вам вдасться обкрутити мене… Треба добряче попітніти, щоб обвести навколо пальця Кертиса Смута, зарубайте це собі на носі. Уперше потрапивши сюди, я збагнув, що вже бачив вас, от тільки не міг згадати, де саме. Тож я зробив кілька телефонних дзвінків, і вчора ввечері мені стало достеменно відомо, хто ви така.

Він випростався й продовжив їсти, не зводячи з неї очей. Іджі, й оком не кліпнувши, чекала продовження.

— Отже, я маю свідчення від того хлопця Джейка, що працює в маєтку Беннетта. Про те, що хтось за описом схожий на вас і на того чорного здоровила на задньому дворі приїздив із дружками до Беннетта й забрав його дружину. А той нігер погрожував Беннетту ножем.

Він вийняв зі свого сендвіча шматок темного м’яса й поклав на тарілку перед собою.

— До речі, я був того дня в перукарні й разом із цілою купою людей чув, як ви погрожували його вбити. І якщо я це пригадую, можете не сумніватися, що всі решта пригадають теж.

Він відсьорбнув холодного напою та витер рота паперовою серветкою.

— Не скажу, що Френк Беннетт був мені найкращим другом… Аж ніяк. Моя старша донька живе тепер у халупі за містом, з дитиною на руках, і все через нього. І я чув, що коїлося в його маєтку. Насмілюся припустити, що я не єдиний, хто не розплачеться, дізнавшись, що він помер. Але якщо так, то вам, дівчинко, загрожує ціла купа проблем. Той факт, що ви двічі погрожували йому, офіційно зафіксовано — і можу одразу сказати, що це не дуже добре виглядає на папері. Ми з вами говоримо, дівчинко, про вбивство… порушення закону. А таке нікому з рук не сходить.

Він відкинувся на стільці й набув свого звичайного вигляду.

— Отже, кажучи гіпотетично — цілком гіпотетично, — якби я був на вашому місці, я б дуже радів, якби тіло так і не знайшлося. Ще й як би радів… І було б зовсім непогано, якби жодних його речей теж не знайшли. Я вважав би недобрим знаком, якщо хтось доведе, що Френк Беннетт узагалі був тут, розумієте? І, якщо вже мати голову на плечах, вкрай важливо бути впевненим, що тут нема чого шукати.

Він кинув погляд на Іджі, аби переконатись, що вона слухає.

Вона слухала.

— Атож. Інакше було б зовсім кепсько, бо тоді мені довелось би повернутись і заарештувати вас із вашим чорним робітником за підозрою у вбивстві. І, знаєте, мені буде прикро повертатись сюди по вас, але я буду змушений, бо я служник закону й присягнувся його підтримувати. Проти закону йти не можна. Ви розумієте?

— Так, сер, — відповіла Іджі.

Висловивши свою думку, він витяг із кишені четвертак і кинув на стіл, а тоді вдягнув капелюха й уже на порозі сказав:

— Звичайно ж, Ґрейді міг мати рацію. Він може об’явитися за кілька днів. Але не скажу, що вельми розраховую на це.

«Вальдоста ґазетт»

7 січня 1931 р.

Місцевий мешканець загинув?

Пошуки Френка Беннетта, 38 років, уродженця Вальдости, зниклого з дому рано вранці 13 грудня минулого року, офіційно завершено. У ході розширеного пошуку, проведеного детективами Кертисом Смутом і Венделлом Риґґінзом, щодо можливого місцезнаходження Беннетта було опитано багатьох людей у таких віддалених місцях, як Теннессі та Алабама. Хай там як, ані Беннетт, ані вантажівка, якою він подорожував під час зникнення, знайдені не були.

«Ми буквально зазирнули під кожний камінь, — заявив офіцер Смут у сьогоднішньому ранковому інтерв’ю. — Але він наче крізь землю провалився».

«Вімз віклі»

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

19 березня 1931 р.

Сумні новини для кожного з нас

Рік тому втративши батька, вони знову здійснили сумну подорож додому — Леона, Мілдред, Петсі Рут і Едвард Тредґуди, які прибули на похорон своєї матері.

По завершенню служби ми всі вирушили до будинку Тредґудів, і кожен у місті прийшов вшанувати пам’ять матінки Тредґуд. Половина з присутніх фактично зростали в стінах цього будинку разом з нею і татом. Я ніколи не забуду добрі часи, що минули в цих стінах, і як завдяки їй ми завжди почувалися бажаними гостями. Особисто я зустріла там свою майбутню половинку на одній із їхніх шикарних вечірок з нагоди Четвертого липня. Там ми здружилися з Клео й Нінні та чимало годин просиділи на їхньому ґанку після церкви.

Ми всі сумуватимемо за нею. Здається, що без неї наше місто ніколи не буде таким, як раніше.

Дот Вімз

Будинок престарілих «Трояндова тераса»

Стара траса Монтґомері. Бірмінгем, Алабама

11 травня 1986 р.

Евелін Кауч розкрила пластиковий мішечок, повний морквяних паличок і селери, який принесла з собою, і запропонувала подрузі. Місіс Тредґуд відмовилася, натомість продовжила їсти свої горішки з помаранчевим зефіром.

— Ні, дякую, люба, я не дуже добре засвоюю сиру їжу. Навіщо ви взагалі її їсте?

— Це щось на кшталт «Контролю ваги». Я можу їсти що завгодно і скільки захочу, але воно не повинно містити жир і цукор.

— Ви знову намагаєтеся схуднути?

— Так, я спробую. Але це важко. Я так погладшала.

— Ну, робіть як хочете, але я все одно вважаю, що, як на мене, ви чудово виглядаєте.

— Ох, місіс Тредґуд, мені це приємно чути, але я змушена носити шістнадцятий розмір.[25]

— Мені ви важкою не здаєтеся. Ессі Рю… от вона була важкенька. Але, зрештою, вона завжди мала схильність до повноти, навіть маленькою дівчинкою. Здається, був час, коли вона важила понад двісті фунтів.

— Справді?

— Атож, але вона ніколи цим не переймалася. Завжди вдягалась у найкраще вбрання, зачіску прикрашала маленькою квіткою. Усі казали, що Ессі Рю виглядає, наче щойно з подарункової коробки. А ще вона мала найгарніші в світі ручки й ніжки. У Бірмінгемі тільки й мови було, що про її гарненькі маленькі ніжки, коли вона отримала роботу — грати на могутньому «Вурліцері»…

— На чому?

— Могутній «Вурліцер», орган. Він роками був у кінотеатрі «Алабама». Кажуть, це найбільший орган на Півдні, і я вірю, що це правда. Ми всі сідали на трамвай і їхали туди дивитися кіно. Я завжди ходила на фільми з Джинджер Роджерс. Це моя улюблена акторка, найталановитіша дівчина на весь Голлівуд. Я навіть не стану дивитися кіно, якщо її там немає. Вона вміє все: танцювати, співати, грати… що хочете…

Та все одно між картинами світло пригасало й усі чули, як чоловічий голос оголошує: «А зараз кінотеатр „Алабама“ гордий вам представити… (він завжди так і казав: „гордий вам представити“) міс Ессі Рю Лаймвей,

1 ... 43 44 45 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»"