Читати книгу - "Кров Амбера"

Або вона звідкись знала, що всі їх замахи на моє життя проваляться. Чи не вона підказала інформацію щодо бомби в листі? Чи не вона якимось чином викликала передчуття, розбудивши мене в той ранок, коли були відкриті газові конфорки? І, напевно, робила ще щось? І все ж, здавалося б, було набагато простіше попрямувати до джерела і ліквідувати його як проблему. Я знав, що ніяких душевних терзань з приводу вбивства вона не відчувала. Вона наказала зарізати мого останнього супротивника в закутку Смерті.

Тоді що ж?

Два рішення приходили на розум відразу ж. Одне — що вона дійсно прив'язалася до Люка і просто вибирала засоби нейтралізувати його, не знищуючи. Але потім я подумав про неї в ролі Мартінеса, і ця гіпотеза розвалилася. Тієї ночі, в Санта-Фе вона дійсно стріляла. Гаразд. Тоді була інша ймовірність; Люк не був справжньою загрозою, і вона достатньо прив'язалася до нього, щоб дозволити жити, якщо вже він перестав відзначати 30-е квітня. У Нью-Мексико сталося щось, що змусило її змінити рішення. Що саме, я не мав поняття. Потім вона послідувала за мною в Нью-Йорк і була в певній послідовності Джорджем Хансеном і Мег Девлін. Люк до того часу вибув з гри після свого фокусу із зникненням на горі. Він більше не представляв загрози, і все ж вона лізла мало не зі шкіри геть, прагнучи зв'язатися зі мною. Чи не тому, що з'явився ще один фактор? Справжня загроза?

Я ламав і ламав голову, але не зміг обчислити, що ж це могло бути. Чи не повела мене ця лінія міркування по помилковому сліду?

Вона, звичайно, не була всевідаючою. Вона затягнула мене у Лісовий Будинок, прагнучи вичавити потрібні відомості, також, як і прибрати мене подалі від місця нападу. І дещо з того, що вона хотіла знати, було таким же цікавим, як і те, що вона знала.

Моя думка повернула назад. Яке вона задала мені перше питання?

Подумки повернувшись в будинок Білла Рота, я почув запитання кілька разів. В якості Джорджа Хансена вона задала його як ніби між іншим, і я збрехав; і в якості Мег Девлін в ліжку, вона, нарешті, домоглася, щоб я чесно відповів, як звуть мою матір.

Коли я, нарешті, повідомив їй, що мою матір звуть Дарою, вона заговорила менш стримано. І попередила щодо Люка. І тоді ж виявилося, що вона може погодитися розповісти ще багато чого, якби нашу розмову не перервало прибуття чоловіка справжньої Мег.

До чого ж тут ключ? Я довів, що походжу від Дворів Хаосу, на які вона жодного разу не посилалася. І все ж це якимось чином було важливо.

У мене виникло відчуття, що відповідь — ось вона, зовсім поруч, але я не можу дізнатися її, поки не сформулюю потрібне питання.

Вистачить. Тут я забуксував. Знання, що їй відомо про мою причетність до Двору, все одно нічого не говорило. Вона також явно знала про мій зв'язок з Амбером, і тут теж було все неясно.

Значить, поки залишимо це питання і повернемося до нього пізніше. Мені потрібно ще обмізкувати силу-силенну речей. Принаймні, у мене тепер набралося безліч питань до неї для наступної зустрічі, а я був упевнений. що ми ще зустрінемося.

Тут мені спало на думку ще дещо. Якщо вона взагалі хоч якось захищала мене, то це відбувалося часто і негласно. Вона надала мені безліч відомостей, які я вважав правдивими, але які я ніяк не міг перевірити. Від дзвінків і таємничості в Нью-Йорку до вбивства мого єдиного можливого джерела інформації в закутках Смерті. Вона насправді більше заважала, ніж допомагала. Можна було припустити, що вона з'явиться знову і обтяжить мене своєю підмогою в самий невідповідний момент.

Тому замість роботи над вступним словом для Рендома, я протягом наступної години або навіть двох, обдумував природу істоти, здатної вселятися в особистість і брати на себе управління нею. Це, як виявилося, можна було виконати лише обмеженим числом способів, і я швидко звузив діапазон, врахувавши все, відоме мені про її природу, за допомогою засвоєних від дядька прийомів. Коли мені здалося, що я все вирахував, я дещо відступив і поміркував над тим, які ж сили повинні тут діяти.

Від сил я перейшов до тонічних вібрацій їх проявів. Застосування голої енергії хоча і видовищне, але марнотратне і дуже втомливе для оператора, не кажучи вже про те, що з естетичної точки зору це варварство. Краще підготуватися заздалегідь.

Я збудував усне формулювання і відредагував його в форму заклинання. Сухе, ймовірно, ще більше скоротив би його, але в цих справах є точка зменшення віддачі, а свої я розрахував до такої міри, де вони будуть брати участь, якщо вірні мої головні здогадки. Потім я звірив його і зібрав. Заклинання вийшло досить довгим.

Надто довгим, щоб цілком відбарабанити його, якщо я хоча б наполовину буду поспішати так, як мені видається. Вивчивши заклинання, я побачив, що три чеки, ймовірно, втримаються, хоча краще, щоб було чотири.

Я викликав Логрус і витягнув язичок енергії з його мінливого візерунка. А потім повільно і чітко вимовив заклинання, задавши чотири обраних мною ключових слова. Коли заклинання було вимовлено повністю, ліс навколо став абсолютно нерухомий. Заклинання висіло переді мною, немов покалічений метелик, зітканий з звуку і кольору, спіймане в синтетичну павутину мого особистого бачення Логруса.

Я відігнав бачення і відчув, як розслабився мій язик. Тепер не тільки вона буде здатна влаштувати неприємний сюрприз.

Я зупинився, щоб випити води. Небо стало темніше, і повернулися дрібні звуки лісового життя. Я подумав, чи вже зв'язалися з нашими Фіона і Блейз, і як там справи в місті у Біла Рота. Потім я прислухався до хрускоту гілок. Раптово у мене виникло відчуття, що за мною стежать — не холодний дотик, яке буває, коли спостерігають через Карта, а просто відчуття втуплених в мене пари очей. Я