Читати книгу - "Аку-аку"

Я одразу зрозумів, що він недаром почав розмову, і прикинувся байдужим.

— На острові вже не залишилося жодної дощечки, — відповів я.

— Ні, залишились, і не одна, — обережно заперечив Лазарус.

Я не повірив йому. Він помітив це і попросив пройти з ним за мур храмової тераси, де на величезній кам'яній башті лежала статуя. Тут він пошепки розповів мені, що в нього є два двоюрідних брати-близнята Даніель та Альберто Іко. Альберто народився на годину пізніше за Даніеля, однак саме його назначили спадкоємцем таємниці родинної печери, повної дивовижних речей, серед яких є й ронго-ронго. Два роки тому Альберто пішов у печеру і приніс звідти додому дві дощечки ронго-ронго. Зроблені вони з дерева, одна з них — у формі/ плоскої риби з хвостом. На цих майже чорних дощечках вирізано багато дрібних рисунків. Хоч таблички й дуже старі, однак ще досить міцні. Їх бачив і Лазарус і інші люди. Але Альберто, взявши дощечки з печери, нарушив табу, і вночі, коли він спав, прийшов аку-аку й почав його колоти й щипати, аж поки він не прокинувся. Виглянувши у вікно, Альберто побачив тисячі малесеньких гномиків, які намагалися залізти до хати. Він мало не збожеволів з переляку, тому відразу ж помчав до печери й поклав ронго-ронго на місце. Печера ця міститься десь поблизу долини Ханга-о-Тео, і Лазарус пообіцяв зробити все від нього залежне, щоб умовити Альберто набратися сміливості і знову піти по дощечки.

Поступово мені вдалося дізнатися від Лазаруса, що його сім'я володіє не тільки цією печерою. Сам Лазарус знає вхід до іншої печери, яка також міститься поблизу Ханга-о-Тео. Там немає ронго-ронго, зате є багато інших речей.

Я спробував умовити Лазаруса взяти мене з собою в цю печеру, але тут він одразу став незговірливим. Він лупнув на мене очима і заявив, що тоді був би кінець нам обом. В печері живе родинний аку-аку, там лежать скелети двох його предків, і коли б хтось чужий захотів пробратись усередину, аку — аку жорстоко помстився б йому. Вхід до печери — найсвященніша таємниця.

Я взяв на сміх неіснуючого аку-аку і хотів було надоумити тямущого Лазаруса, але мої слова відскакували від нього, як од стіни горох. Лазарус був непохитний. Мені тільки вдалось умовити його принести з печери якусь річ. Але що я хочу? Птахо-людину з яйцем чи без яйця? В печері є дуже багато речей, крім, звичайно, ронго-ронго. Я запропонував йому принести всього потроху, щоб я міг вибрати. Та він не погодився на це. В печері повно дивовижних речей, але він зважиться взяти тільки одну з них. На цьому розмову було припинено. Хтось прийшов до мене, і Лазарус, попрощавшись, зник.

Наступного дня я пішов подивитись, як у довговухих посувається робота. Це було ще тоді, коли вони носили каміння й укладали під статуєю башту. Бургомістр і Лазарус поспішили мені назустріч.

— Бачиш, аку-аку допомагає нам, — сказав бургомістр.

— Без допомоги надприродних сил дванадцять чоловік не могли б виконати таку роботу.

Вони розповіли, що для більшого успіху в роботі спекли сьогодні курку в земляній печі.

Я спробував втовкмачити їм, що це забобон, але з їхнього боку зустрів цілу бурю протестів. Коли я сказав, що не існує ніяких аку-аку, вони поглянули на мене, як на сліпого дурня. Звичайно, духи існують! У давнину вони заселяли весь острів, тепер їх не так уже багато, але можна показати чимало місць, де вони й досі живуть. Серед аку-аку є чоловіки й жінки, одні з них добрі, інші злі. Ті, хто розмовляв з ними, розповідають, що в духів своєрідний тоненький голосок. І взагалі, доводів за те, що аку-аку існують, є дуже багато. Бургомістр і Лазарус не давали мені вимовити й слова.

З таким же успіхом я міг би доводити їм, що у воді немає риби, а в селищі — курей. Мені стало ясно лише одне: над жителями острова тяжіють всесильні забобони, і вони правлять за надійні замки для печер, в яких: сховано невідомі нікому скарби.

Я звернувся до патера Себастьяна. Не було жодної людини, яка б краще за нього знала мешканців островам та їхні звичаї. Крім того, я був упевнений, що наша розмова залишиться між нами. В його книзі про острів я знайшов такий запис: «На острові були також потаємні печери, якими володіли окремі сім'ї, і тільки найзначніші члени родини знали вхід до неї. В печерах остров'яни ховали дуже коштовні речі — дощечки ронго-ронго і статуетки. Відомості про входи до печер зійшли в могилу разом з останніми остров'янами, які пам'ятали ще старі часи…»

Я сказав патеру Себастьяну, що маю всі підстави вірити в те, що на острові є потаємні родинні печери, які місцеві жителі відвідують ще й сьогодні. Він одсахнувся і схопився за бороду.

— Не може бути!

Тоді я, не називаючи прізвищ, розповів йому про» одержані в подарунок таємничі камені. Він одразу ж дуже зацікавився і конче захотів дізнатись, де міститься печера. Та я мало що міг повідомити йому, бо мені самому через духів не пощастило потрапити в печеру.

Патер Себастьян схвильовано ходив із кутка в куток. Нараз він зупинився і схопився за голову.

— Вони безнадійно забобонні, — признався священик. — Днями до мене прийшла стара Маріанна і цілком, серйозно заявила, що ти — незвичайна людина. Забобони так глибоко сидять у них, що їх не викоренити за життя одного покоління. Остров'яни дуже поважають своїх предків, і це зрозуміло. Вони зразкові християни. Але якби не ці забобони!

Він одверто розповів мені, що йому й досі не вдалося розбити віру своєї економки Ерорії в те, що її рід іде від кита, якого викинуло на берег у бухті Хотуїті. Ерорія завжди відповідає, що хоч він і священик, але всього знати не може, а вона чула про це від свого батька, який узнав усе від свого батька, а той — від свого, який, звичайно, знав краще, бо він сам був китом.

Нарешті ми прийшли до висновку, що мені доведеться розкусити твердий горішок. Як умовити остров'ян повести нас туди, де, на їхню думку, живуть дияволи і злі духи? Патер Себастьян запропонував взяти в нього свяченої води: остров'яни дуже поважають її і, хто знає, може стануть хоробріші, коли ми покропимо цією водою вхід до печери. Врешті ми віришили, що патер Себастьян не повинен відкрито брати