Читати книгу - "Том 11"

Рада я, що Київ лишив по собі у Вас такі добрі спомини, а то панове галичани дуже його нам знищили, так лають та дорікають, що нам лишається тільки в груди битися та «шеа culpa» 107 повторяти. Однак я сього не роблю, бо маю взагалі нерозкаяну натуру, а волосся моє і так попелясте, то пощо маю його попелом покори посипати? Тим-то я і з паном професором (антипатія п. Кобр[ин-ської]) преломила копіє за українську молодь, що справді не така вже нікчемна, як він гадає. Між іншим, сей професор знищив страшно мою «Блакитну троянду», казав, що я собі нею попсувала репутацію і тепер мушу поправити свою славу іншою драмою. Тут уже я не ламала копія, а як щира правовірна спустила очі додолу і мовила: «Постараюсь, шановний добродію...» Запевне, моя драматична репутація тепер не високо стоїть в Галичині. О, je mer’sch, je mer’sch! du juter Gott!108, а нарешті — schadet nichts 109, як казали в нашій клініці.

5—17.Х. От і на другий день лишився лист! Се я так листи пишу.

Щоб не забутися, зараз адреси напишу: 1) моєї братової: г. Юрьев, Лифляндской губ., Пеплер-ская у л., №5, А л е к с а н д р е Евгеньевне К о -с а ч; 2) моєї дядини: К и е в, Паньковская у л., №14, Людмиле Михайловне Д р а г о м а н о в о й. Тепер пишіть листи, коли хочете. Вчора отримала лист від братової, згадує і про Вас, зробили-сьте на неї добре враження.

Не знаю, що такого, чогось мені буква за букву заскакує, так бридко сьогодні пишу, що страх, відай, пора кінчати листа. От ляжу і буду читати.

Була сьогодні у Люді, просила Ваше оповідання, та вона не дала, дось заложила далеко між паперами, обіцяла завтра знайти.

Ей, приїздіть, наппо Ольго, знов до мене, та будемо собі знов szaro godziny 110 справляти І і чай будемо пити «не отвратительный», і Гріга гратимем, і я Вам страшні драми та дикі фантазії розповідатиму, та й залетимо обидві ins Blaue hinein!111 А тим часом бувайте здорові, liebe ferne Freundin112. Мама, і Лисенки, і Стар[ицькі] Вас вітають, і дядина теж.

Ваша Л. Косач

86. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

9

21 жовтня 1899 р. Київ 18—-99

X

Милая моя Лілія!

Оце поки там Дора п’є чай, почну тобі листа, а коли скінчу, бог відає, бо якось той час дуже розірваний у мене, проте постараюсь скінчити за дня, а то увечері ніколи буде через «ассамблею Петра Великого». Ніяк я не сподівалась, що Оксана буде так рідко і так довго тобі писати, вона, видимо, подібна до наших кузенів, що цінять свої писані слова на вагу золота! Про Дору і Микося нічого й казати. Впрочім, Дора, здається, щось там передавала через Катрю. Шкода, що ти не написала виразно, які ти хочеш ноти, може, ми мало тобі послали? Врешті, оце ж місяців через 2ХІ2 будеш сама тут, то вибереш більше нот. Фоті щось нігде нема ні слуху, ні вісті, отже, й варення ні з ким передать, а з Катрею мама постісня-лась.

Мама не знаю коли збереться тобі написать, бо тепер оце Маня Ст[арицька] втягла її в народні спектаклі, що Маня сама уряджує в чайній, то все репетиції та різна театральна справа... ти сама знаєш. Здається, і лист Миші, либонь, ще при тобі початий, досі не посланий лежить. Твої переклади теж не переписані, але я от, врешті, перепишу їх сама та вкупі з своєю статтею про італьянців пришлю тобі. То ти своїми перекладами розпо-рядиш, звичайне, як сама знаєш, а мою статейку папа радить понести до Пипіна, може, він прийме до «Вест-н[ика] Европы», було б то не зле, бо там найліпші гроші платять; ну і журнал почтенный. А якщо Пипін зверне статтю назад, то дай її до «Жизни», а коли й там не приймуть, то й цур їй зовсім. Тільки попроси Пипіна, щоб таки прочитав і не дуже довго відтягав свій вирок, бо мені цікаво, щоб ся справа рішилась скоріш.

Папа казав, що ти з Пипіним знайома і що він тебе навіть дуже запрошував до себе, оце буде тобі приключка увійти в його салон, а то, може, хутко не зібралась би. Врешті, якщо, може, тобі через що-небудь неприємно сим зайнятись, то дай мій реферат просто до «Жизни» і fiat voluntas Dei113. Просила п. Гіб[ерман] сказать тобі, що не треба вже передавать її поручення Воронц[ову], бо вона сама про нього їм написала, а тільки, звичайне, коли ти хочеш до їх так піти, то се інше діло, але ради неї не треба.

Пані Романова рекомендує тобі свою знайому, Анну Семенівну Федорченко, студентку першого курсу, що живе в інтернаті,— може, ви там з нею й так зустрілись. Отже, тепер у тебе там знайомих немало, аби був час в гості ходить.

Які ж новини у нас?

Шишманови вже поїхали, переслабувавши перед виїздом якоюсь інфлуенцою чи ангіною з розряду imaginaris 114. Зоря й тепер нібито слабий, а властиве, здоровий, принаймні Черняхівський каже, що Зоря здоровісінький, проте сей пацієнт не хоче вставать з ліжка, співає лежачи, аж хата розлягається, їсть конфети і грається з котом.

Збираюсь оце йти з спеціальною місією — лаяти Зорю. Бо подле хлоп’я замітило, що мати й сестра відносяться до його здоров’я якось релігіозно, і видумує не дай боже: сьогодні його нудить, завтра голова болить, позавтрьому насморк, а там просто «так как-то», тим часом уроки пропускаються та й просто не учаться. Досадно те, що Людм[ила] Мих[айлівна] справді страшенно тривожиться сими maladies imaginaires *, аж сама