Читати книгу - "Том 11"

Людм[ила] Мих[айлівпа], иевтіо, скоро переїде на другу квартиру, бо в сій прокинулась вільгость, але знайти другу трудно, хоч віддається їх багато, та все в нових домах, а на їх дядина не впевняється. Рада все бігає по квартирах, забігає часто до нас; почала вже читать

зо мною по-українськи, спочатку йде трудненько, але все ж нічого. Домна ходить у свою школу і ліпить зуби з гіпсу. Наташа поступила в гімназію, але туди не ходить, а ходить на репетиції до Мані і замість уроків учить ролі. Ото саме їй занятіє!

У нас учіння йде: Оксанине добре, Дорине нічого собі, а Микосеве «ни шатко, ни валко», і то при помочі репетитора,— остатніми часами трохи мов поправився по древніх мовах, але й то не бог зна як, на тройках іде. З Дорою ми занімаємось-таки щодня і вже кінчили повторять та до нового беремось. Шкода, що її арифметика стоїть на мертвій точці, але ж я на се не маю ради, прийдеться їй потім форсированим маршем бігти.

Папа їздив на тиждень по ділам, вчора вернувся. Збирається тобі писать. Папа живе тепер з Микосем в тій хаті, де ти з Оксаною жила. Дора все зо мною, а Оксана з мамою. Найбільший лад в моїй хаті (представ собі!), а в інших ще й досі якийсь відтінок хаотичності замічається; але я ніяк не можу привчити Дору до прибирання за собою, і се мене часом злить.

З околичного світу новин мало. Водовозов читав реферат в Літературному] общ[естві] про Зудермана (в той вечір, як і я), але щось невдало і дуже довго. Анічков читав лекцію публічну про Ібсена і теж невдало. Солов-цов розпочав сезон рівно ж невдало, публіка чомусь не конечне ходить, хоч їй на приманку запрошена Пас-халова. L’interet du scandale 115 зібрав трохи більше публіки, але скандалу ніякого не вийшло і — публіка знов перестала ходить. Щось-то іскуства не цвітуть сеї осені в Києві. Хутко має бути в Літературному] общ[естві] юбілейний вечір Словацького, і там має Антонович читать реферат — цікаво! Приїхав Dr Левицький і вже сидить в клініці з своїм оком, жінка його і Вася теж тут. Приїздив Рудченко (старий) і об’явив себе «трупом» для українофільства, але для всього прочого зовсім живим — давно б так! Тиховський отримав прозвище «Потонувший колокол» — от курйоз! — за те, що багато обіцяв і не справдив надій, здається, він не мало ображений за таке ймення.

Був у мене Петров; переводиться в Дерпт на медицину, чистий вечный студент; казав, що вони з Прот[асьє-вим] збирались до нас літом, та, як відомо, не зібрались.

Од Мих[айла] Васильовича] увесь час не маю листів, хоч сама йому писала.

Серг[ій] Костянтинович] пише, що дуже помалу поправляється, ну, й то добре.

Миша і Шура писали, що бвця вже, нарешті, добре ходить. Миша собі учителює. Врешті, ти там, може, більше про їх знаєш.

Здається, більш нічого, уваги достойного, і, нарешті, ти знаєш, що з мене поганий хронікер, кажуть, ніби се шанс, що може зато вийти добрий поет, я себе тим і потішаю.

Ти мені нагадуєш, що я обіцяла нічого не робить цілий сей рік, але ж 1 — «нічого» не слід в сьому випадку розуміти абсолютно, 2 — се не завжди від себе залежить і 3 — «добрими замірами вимощене пекло», се трошки цинічно, але зате правда. Не забувай, що я ж тепер, так сказать, на твоєму місці, а могла б ти нічого не робить, живучи дома? Врешті, я й так дуже мало роблю (коли одкинути той час, коли писався реферат — das war etwas!116) — minimum того, що слід би. Однак все кожний день хоч що-небудь та зроблено, і то добре. Попала я тепер в компанію перекладання наукових творів і незчулася, як нав’язала собі на шию обузу в 280 печатн[их] сто-р[інок] — ну, чей же вмирати не зараз. Тепер писать можна, бо вже крісло куплене. Коли б тільки мені робочої дисципліни більше, а то зовсім я не вихована в сьому напрямку. На твої питання (які, я забула) відповім іншим часом. Тепер папа заніс твого листа, а напам’ять не пригадаю, що треба.

Однак годі, пора скінчити «книгу». Май в виду, що коли я часом затримаюся з листом, то се не з лінощів,— я від певного часу втратила сю цноту,— а просто часу нема, бо іпших листів багато на черзі. Бувай здорова, моя Лілея, і «Gaudoamus igitur» 117 etc., etc.

Міцно тебе цілую, ти, моє мале-велике.

Твоя Леся

Був недавно Агапов, казав, що наші уманці всі здорові і що — Тося покинув курить!!!

87. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

28 листопада 1899 р. Київ ^§1^99

XI

Люба моя Лілія!

Мені просто аж самій неприятно, що я тобі так довго не пишу. Се, звісно, не через те, щоб я рахувалась листами, я знаю, що тобі ніколи писати a parte118, добре, що пишеш «універсали», так воно і не обидно нікому, і все ж кожний знайде собі в них те, що йому треба.

Не писала я тобі через те, що не могла вибрать часу. Але не лайся знов, бо я, власне, нічогісінько не писала за сей час, відколи твій реприманд отримала, але ж се мало «врятувало ситуацію», бо факт той, на перший погляд, парадоксальний, що чим менше роби, тим менше часу,— для мене факт непреложний. Primo — маю два уроки: з Дорою до обіду, а з Радою по обіді. Робота се зовсім не тяжка, а час, признаться, досить-таки розбиває, бо Дора встає не раніше 11-и (як ти знаєш), за урок сідає коло 12-и, занімаємось так до 2; перед уроком писать трудно, бо через Дору в хаті неприбрано, та й ранком я не людина. Після уроку до обіду теж рідко вдається писати, а по обіді, так між 4-ю і 5-ю, приходить Рада, часом пізніше (в 7) в ті дні, коли вона сама дає урок дітям Личкова (тричі на тиждень, по дві години, за

15 р. в місяць). Занімаємось години 17г, 2, коли ніхто не переб’є, а