Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії 📚 - Українською

Читати книгу - "Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії"

524
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії" автора Максим Іванович Кідрук. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💛 Інше / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 70
Перейти на сторінку:
Енріке іспанською.

З натовпу донеслись ріденькі оплески й полегшені зітхання. Голландець з хлопчиком допомогли мені підвестись і всістися на місце. Я з подивом узрів, що чарівна мексиканка, яка так влучно поцілила в мене фруктом, ще стоїть на сцені. Забачивши, що я прийшов до тями, вона привітно всміхнулась, зробила реверанс і послала мені повітряний поцілунок.

Я не тримав на неї зла. Аніскілечки.

— Щоб ти здохла, кобило! — кинув я їй услід українською, віддираючи від щік і носа шматки ананасової кори.

— Що ти їй сказав? — спитав мене Пітер.

— Нічого особливого. То таке древнє слов’янське благословення.

Мушу визнати, кидок у дівулі вийшов на славу: удар прийшовся мені точно в дзьобик. Мій ніс розпух і почервонів, а болів так, що з очей чвіркали сльози, варто було лишень торкнутись до нього. А ще мене дратували погляди сусідів-мексиканців, які замість того, щоб поспівчувати моїй біді, наче промовляли: «Це тобі не Європа, біломордий ґрінго, тут ґав не лови».

Останній номер я додивився сяк-так. Після нього сердито напнув кукурудзяну шляпу на вуха і, несамовито штовхаючись у натовпі присадкуватих mexicanos, посунув до виходу.

Треба сказати, люди звертали на нас увагу. Маю на увазі себе, Піта та Марію, бо Кен та Рейчел, коротконогі, опасисті та засмаглі, косили під місцевих. По-перше, ми були вищими за всіх. Наші три голови в брилях з широкими крисами стриміли над затертою навалою мексиканців, наче три вітрильника посеред чорних хвиль. По-друге, ми всі мали те, чого не було і ніколи не могло бути в жодного мексиканця, — світлі очі. По-третє, ми були європейцями, а я ще й із такої далекої та загадкової для мексиканців України, що у Мексиці, особливо серед дівок, спричиняло справжній істеричний захват. Знаєте, коли в Європі кажеш «я з України», нерідко чуєш зневажливе «пхе» у відповідь і ловиш на собі зверхні, іноді презирливі погляди. Зате варто комусь спесиво пробуркати «I’m from US[93]», усі миттю розстеляються перед ним і готові з рідного батька шкуру здерти, аби догодити чужоземцю. У Мексиці все навпаки: люди втомились від американців.

— Ти звідки?

— Я з Огайо.

— А ти?

— А я з Техасу.

— Ah, whatever[94]…

Зате, якщо ти європеєць, — ти уже величина. Причому, чим з дальшої Європи ти приїхав, тим більш принадний для мексиканських señoritas. Інший раз не встигали принишкнути останні виляски мого розкотистого «soy de Ucrania[95]», як чоловіки зачинали шанобливо кивати головами, приговорюючи «oh, señor, esta bueno[96]», а яскраве жіноцтво томно зітхало і зачинало пришвидшено дихати.

Так що знайте всі: українець у Мексиці — то велика сила!

Зрештою ми вибрались від сцени на вільний простір. Марія та Пітер попрохали мене трохи почекати поки вони збігають в Інтернет-клуб та перевірять пошту. Я погодився і, поки вони шпорталися у світовій павутині, мляво походжав туди-сюди головною вулицею Оахаки.

Несподівано я вчув, як хтось негучно кахикає за моєю спиною і легенько смикає за краєчок майки. Я крутнувся навкруг і узрів перед собою пару молодих пишних мексиканок, здорово розпашілих від спеки. Вони безсоромно підсунулися впритул і прикипіли до мене своїми карими очиськами. Я, коли зазирнув у ті очі, подумав, що вони, либонь, напідпитку і зараз ще, чого доброго, повалять мене та почнуть перчити прямо на дорозі.

— De dónde es usted[97]? — облизуючи губки спитала одна, та, що ледь не вперлась у мене грудьми.

— Я не розмовляю іспанською.

На славному личку смаглявки відбився відчайдушний процес пошуку належних слів, після чого вона повторила питання вельми поламаною англійською:

— А звідки ви приїжджають?

— З України.

Тут обидві мадемуазелі мов по команді порозкривали роти, затим синхронно прикрили їх долоньками, а тоді по черзі заохали й заахали:

— Ах! Ох!

Я лише стенув плечима. Мене вже втомлювали ці одноманітні діалоги, які я мав повторювати кожному стрічному. Мексиканки ще ближче притислись до мене. (Якби я тут же не зробив крок назад, вони б уже точно звалили мене на бруківку.)

- І що, ви приїхать тут зовсім один-один?

— Так, я приїхав сам.

— О, Боже! Ох! Ах!

Вони прискіпливо обмацували мене голодними непроглядними очима, кокетливо тріпочучи довжелезними віями. У нас дівчата так дивляться тільки на Брюса Уілліса по телевізору. І то лише під час прем’єри. (Безкоштовна порада самотнім: якщо у вас світле волосся, сині очі і проблема з пошуком коханої, не скупіться на квиток до Мексики. Даю голову на відсіч, ви не пожалкуєте.)

— У вас… Ах! Ох! У вас такий синє око! — не відставали señoritas.

— Я знаю, — кажу, і роблю ще один крок назад.

— Ох! Ах!

Вони щось знову запитували у мене, всього й не пригадати. Однак я був геть не налаштований їх клеїти. Більше переймався своїм розкваслим носом і головним болем, який з’явився чи то від того, що мене хрьопнули ананасом, чи то від наростаючої спеки.

Отак-от перемовляючись, дівахи притисли мене до стіни будинку. Я вже готувався відбиватися і кричати «ґвалт!», коли з-за рогу вигулькнули біляві голови моїх голландських друзів.

— Ну як ти, не нудьгуєш? — гукнула здалека Марія.

— Ні. Ви саме вчасно, — полегшено видихнув я.

Мексиканки розчаровано відступили. Я чемно розкланявся з тими німфоманками й поквапно ретирувався, пославшись на негайні справи з товаришами.

— Вони тебе клеїли? — гигочучи спитав Пітер.

— Нє, ми лишень погомоніли.

— Отак просто стали посеред вулиці й почали базікати? — глузував той далі.

Я лиш відмахнувся.

— Пішли, я куплю собі води, — кажу. — Треба щось прикласти до носа.

Ми спинилися біля рундука на колесах, аби купити банку «Coca-Cola».

І що ви гадаєте? У цей момент дівулі наздогнали мене і стали переді мною, висолопивши язики, як два пуделя на собачій виставці.

— Ми дуже приносить багато пробачення, сеньйор, але… тойво… можна з вами робить фото?

Я стовбенів перед ними, приклавши холодну баночку до напухлого нюхала, але не скажу, щоб мені було неприємно від їхнього прохання.

— Я ж казав, вони тебе клеїли, — ледь чутно шепнув Пітер.

Я непомітно штрикнув його під бік, мовляв, не патякай зайвого, а вголос відказав:

— Ну, добре, давайте, — тихо шмигнувши аморфним дзьобом.

Дівулі, схоже, не дуже переймалися тлом майбутнього фотознімка. На радощах вони просто на дорозі мерщій схопили мене під боки і підперли упрілими цицьками. Я акуратно, не втрачаючи гідності і не переходячи меж пристойності, обійняв їх за стани.

Пітер кілька разів клацнув камерою. Дівок аж розпирало від захвату.

— Піте, будь ласка, зроби фото і на мій фотоапарат, — попрохав я, думаючи собі, хай буде на згадку,

1 ... 43 44 45 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії"