Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Політ ворона. Доля отамана 📚 - Українською

Читати книгу - "Політ ворона. Доля отамана"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Політ ворона. Доля отамана" автора Ганна Ткаченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 100
Перейти на сторінку:
Ще б не так було образливо, якби не наші пани та паничі, які притьма у варту подалися. Ці й від собак зліші: віддай у них забране, віддай вирощене на їхній землі – і квит. А от чому тутешні російські солдати-фронтовики та інші перевертні такі на людей сердиті, зрозуміти не можу. Тим паче, що більшість із них з більшовиками грабувала, а тепер і разом з німцями те саме робить. Гнати б таких від себе у три шиї, а вони в свої мундири їх нарядили, – Петро чисту правду говорив, яка вже ні для кого не була секретом. – А ти знову йди до тих панів у найми, бо німці їх захищають. Звісно, вони про своє: аби відправити в Німеччину обіцяні продукти: тому й Центральну Раду прогнали, зрозумівши, що з таким керівництвом не бачити їм нашого хліба, як власних вух. Тільки ж ніде не написано, що вони у нас будуть командувати, коли сіяти та коли жати. Ба більше: свої закони встановлювати та суди польові. Осміліли так, що завтра битимуть на полі, аби зовсім спини не розгинали. То яке вони мають право? І чому Скоропадський із тим погоджується? Оце про таке й хотів з Григорієм Мусійовичем поговорити.

– Чому ж? Гетьман українські школи скрізь відкриває, музеї і бібліотеки, – Настя, хоча і згодна з Петром, доводила протилежне. – Знову банки й університети працюють. У газеті писали, що вже тридцять держав нашу Україну визнали, – знала, що й такому ніхто не зможе заперечити. – Вирішує й земельні питання: частину панської землі селянам будуть за помірною ціною продавати, навіть у борг на декілька років дозволять, – а таке вона не лише від Григорія чула, у неї й Тимофій розумний, і Данило з дядьком Іваном коли-не-коли принесуть новину.

– Може, й хоче гетьман, як краще, але зовсім не так виходить, – Петра більше цікавило те, що тут коїться, а не те, що в Києві обіцяють. – Уже борошно житнє тридцять карбованців коштує, а пшеничне сорок, ціна на яловичину до шістдесяти піднялася, солоне сало сто вісімдесят за кіло коштує, а за вершкове масло двісті вісімдесят просять, – озвучивши такі ціни, він аж за голову взявся. – Не знає правди гетьман, точно не знає. І хто її до нього донесе?!

Ніхто Петрові не говорив, але він був упевнений, що в близькому оточенні гетьмана, як і в царів колись, більше тих людей, які по-своєму так усе перекрутять, що йому й правду від брехні годі буде відрізнити. І про це Григорієві хотів розказати.

– Він у тебе розумний, більше ніж півроку при владі, а в такий час це вже довго. Раз утримався, значить, на своєму місці. Та навіть не це головне, а якої про нього думки люди, – у скупого на похвалу Петра аж очі блищали. – Якби голосувати довелося, його б і зараз обрали, адже більш авторитетного військового тут не знайти, – ніби й не родич він йому, а говорив щиро. – Тож радій, Насте, кажуть: твій син – справедливий!

Від таких слів у неї аж сльози з очей покотилися. Уже й Петро пішов додому, а вона ніяк від них не може оговтатись. «От вам і розбишака! От вам і бандит!» – тільки встигала ловити в голові ті приємні думки.

Що не робив сьогодні Петро, а про своє думав. Він не проти, щоб скрізь були ради, тільки не так багато, як за часів української влади, що й просте рішення ухвалити не могли, а вже як починали радитися, то надовго. Усе-таки саме слово «рада» він нормально сприймав, а коли почує «совєт», у нього неначе біс вселяється; а від словосполучення «диктатура пролетаріату» аж тіло тремтіти починає, бо про ту диктатуру ще й досі не забули. Як каже його мати: не доведи Господи побачити її знову.

Усе частіше пригадується й дідо, який перед смертю сказав йому таке: «Ніколи не вір владі. Ще такої не бачив, щоб вона селянина не одурила». «То невже й ця так зробить?» – мучився від здогадів. Кожній довіряв, крім совєтської, звісно, і до цієї теж дослухається – пропонують вступати в «Союз хліборобів», то й вступив. Правда, не за якісь ідеї, а за обіцяну землю, яку даватимуть найперше тим, хто матиме квиток цього Союзу. Почувши ще й про пільгові умови – під виплату на декілька років, – просто побіг слідом за іншими. А програми та статути – то не для селянина, йому нема коли над тим думати. Тільки ще одне його турбує: очолює ту урядову партію той-таки Сумцов, що й за царя при владі був, і при Центральній Раді утриматися зміг, навіть у більшовицькому «совєті» не був там зайвим. Розкусити такого спритного для Петра – просте діло. «Це він для того, аби своє повернути, бо давно тут живе, а українську мову й досі хохляцькою називає», – при Центральній Раді Петро таке у вічі сказав би, однак тепер і позаочі стримується. Усі й так знають, що радіють новій владі здебільшого російські купці та підприємці, підтримали її й російські поміщики та дворяни, які швидко сюди повернулися. Та не просто відбирають у селян землю, а мстять їм за свої понищені маєтки, за зламаний плин безтурботного життя, прикриваючи своє свавілля іменем Української Держави. А от бідняки проти: у них знову скрута й безгрошів’я, тому чекатимуть «совєтів», адже їх червоні бандити майже не чіпали. Тільки й це не все – бо вирощене на забраній землі німці вивезуть. А що по осені одні й другі робитимуть – невідомо. Петро навіть літру спирту не пожалів би тому, хто розкаже гетьманові про все, що на селі коїться. А коли б хто дізнався, що ж саме у гетьмана на меті – то й півкабана віддав би. Планував і про це серйозно з Григорієм поговорити, бо він теж іншим став – слова зайвого на вітер не кине. А що знає про все, навіть не сумнівався. Давно вважав: в усій окрузі не знайти такої людини, яка б могла позмагатися з його думками на швидкість.

11

Ще коли всі із захопленням дивилися на німців, вважаючи їх визволителями, у Григорія закрався сумнів. А коли зрозумілими стали наміри цього чужого війська, у його душі визрів великий спротив – він не хоче на своїй землі миритися з їхніми порядками, тим паче бути лакеєм. Почувши зовсім недавно,

1 ... 43 44 45 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ ворона. Доля отамана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Політ ворона. Доля отамана"