Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Крах Симона Петлюри 📚 - Українською

Читати книгу - "Крах Симона Петлюри"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Крах Симона Петлюри" автора Данило Борисович Яневський. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта / 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 119
Перейти на сторінку:

Питання перше: яку легітимність, яку законну силу і для кого могло мати рішення про «приєднання» до «єдиної Української держави» за 10 днів до зречення імператора Карла? Перша ясна відповідь є такою: ніякої сили і ні для кого це рішення не мало. Австро-Угорщина існувала, і ніхто, в т. ч. сам імператор не знав З листопада про своє зречення листопада 11-го. Не могли знати цього ані учасники віча, ані його організатори – хіба хто з них мав здібності провидця.

Питання друге: до якої такої «єдиної Української держави» було ухвалено приєднатися? «Українська держава» станом на З листопада була тільки одна – під проводом гетьмана Скоропадського. Але саме про приєднання в зазначеному рішенні чернівецького «віча» не йдеться.

Питання третє: хто, коли і де бачив оригінал цього «рішення»?

Питання четверте: де, коли, ким і за яких обставин воно було оприлюднено і чому ознайомитися з його текстом неможливо?

Питання п'яте: хто і коли уповноважив учасників «віча» ухвалювати таку, без перебільшення, історичної ваги резолюцію?

Питання шосте: наскільки репрезентативним було таке зібрання?

Цих і подібних їм питань може бути багато, а от відповідей – як не було, так і немає. А є лише просте міркування. Якщо подивитись на географічну карту, то відразу стає зрозумілим, що «приєднатися» «українська» частина Буковини могла тільки до Української Держави Скоропадського. Це так тому, що саме з цією державою вона мала спільний кордон. Ні до якої іншої «Української держави» Північна Буковина «приєднатися» не могла і тому, що вже була «приєднана» до Західно-Української Народної Республіки. Нагадаймо: ще 19 жовтня у Львові Українська Народна Рада проголосила Українську державу «на всій українській етнічній території» Галичини, Буковини та Закарпаття й обрала президента цієї «держави» – Євгена Петрушевича.

Отже, чернівецьке «рішення» абсурд ще й тому, що за ним було ухвалено приєднати «українську» частину Буковини до самої себе, як до частини вже проголошеної ЗУНР Заразом міфічне «віче» обрало собі і другого за числом президента – Омеляна Поповича.

Тепер задумаймося над питанням: а хто практично міг узяти участь у вікопомному чернівецькому зібранні? Якщо лише представники русинської громади, то це значить, що ухвалу не підтримало 82% городян. Якщо уявити, що «за» приєднання висловились і представники єврейської громади, то разом з їхніми голосами навіть теоретично можна отримати лише статистичну меншість. Ухвалу навряд чи підтримали німці – уявити, що вони спали і мріяли жити в «соборній», «незалежній» Українській державі, – на це не вистачає бурхливої уяви навіть у професійних фальсифікаторів історії нашого народу. За це рішення, самоочевидно, не голосували румуни. 11 листопада Румунія встановила військовий контроль над цією територією, 28 листопада «Генеральний конгрес Буковини» проголосив її об'єднання з Румунією. В серпні 1920 р. це рішення було легітимізоване західними альянтами на конференції в Севрі. «Скасували» його однодумці Гітлер та Сталін лише за 20 років.

Констатуймо й інше: безумство проголошення незалежних національних українських державних утворень на землях Королівства Лодомерії та Володимири і Герцогства Буковини мало наслідком жахливі десятилітні братовбивчі криваві конфлікти поміж різними групами населення. Рови, наповнені трупами та залиті кров'ю убієнних, замучених, закатованих, до сьогодні розділяють народи і держави, насамперед Україну та її найближчих західних сусідів – Польщу й Румунію – попри всі заходи політичних керівників та релігійних лідерів засипати рови поміж нашими державами і нашими народами.



Євген Петрушевич.

Політична візія Української греко-католицької церкви та Митрополита Шептицького

Специфіку національного державотворення на землях західної частини сучасної України неможливо зрозуміти поза контекстом впливів Української греко-католицької церкви та її Предстоятеля Митрополита Андрея Шептицького і, самозрозуміло, впливів Римської католицької церкви та держави Ватикан[228]. Відзначмо, що Ватикан був не стільки стороннім спостерігачем, скільки активним політичним суб'єктом, який мав принципово важливі інтереси в регіоні, більше того, вважав ці інтереси загрожуваними. Офіційна позиція двох ключових відомств Апостольської столиці – Державного секретаріату (тобто «міністерства закордонних справ») та Конгрегації для Східних церков («міністерства» у справах Східних католицьких церков) була сформульована так: «Відлучення цієї землі від Польщі і дефінітивна віддача Українській Народній Республіці були б не тільки політичною помилкою, але це дало б передусім смертельний удар католикам, що становлять там велику більшість. Український уряд, не знаючи ніякої міри в лібералізмі, але зрозумілому, і постепенно сповняючи свою програму, без сумніву незабаром відхилить всяке поняття релігії в прилюднім життю і соціяльнім, творячи в той спосіб пригожий терен для масонства і всіх інших розкладових ідей, якщо його урядування не скінчиться поворотом царату і схизматицької реакції. Католицька Церква, – читаємо в документі, – має приготовитись до суворого переслідування в Українській Республіці, яка, хоч формально противна большевизмові, в дійсності йде за його доктринами, або принаймні апробує, дозволяючи конфіскату приватної власности – в тому випадку Поляків-Католиків – і в такий спосіб викорінюючи католицькі елементи, яких виключними представниками є Поляки»[229]. Якщо сказати прямо, Ватикан ніколи не бачив потреби, можливості, необхідності створення української держави на теренах Східної Галичини, так само як і не бачив необхідності створювати таку державу, наприклад, на Місяці. Ніколи не ставила таке питання і УГКЦ та, тим більше, її Предстоятель. І це при тому, що саме УГКЦ і персонально Андрей Шептицький зробили колосальний, неоціненний до сьогодні внесок і у формування українського народу як такого, були і залишаються донині ядром формування та розвитку українського народу на територіях своєї юрисдикції. І в цьому полягає принципова відмінність у так званих «націотворчих процесах» на підавстрійській та підросійській територіях. У першому випадку цей процес мав виразно екклезіальний характер, у другому

1 ... 43 44 45 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крах Симона Петлюри», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крах Симона Петлюри"