Книги Українською Мовою » 💛 Детектив/Трилер » Без втрат не вийти, Вадим Володарський 📚 - Українською

Читати книгу - "Без втрат не вийти, Вадим Володарський"

1 088
0
28.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Без втрат не вийти" автора Вадим Володарський. Жанр книги: 💛 Детектив/Трилер / 💛 Детектив. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 128
Перейти на сторінку:
10.

Володимир Петрович Жмак, як і кожна нормальна людина, не любив отримувати погані звістки, а ще більше – їх сповіщати. Та й повірити не міг… Але після розмови зі слідчим з Дніпра спочатку, звичайно, набрав номер Вікентія. Той був «поза зоною». Телефон Дениса – теж. Доводилося гадати, що слідчий сказав правду… Але все ж таки, набравши ще один номер та почувши у слухавці голос Ніки, він сказав:

-Привіт. А ти не знаєш, де Кеша?

Та почув те, від чого здивувався чи не найбільше:

-Ось поруч сидить. А що..?

Невже все-таки помилка..?

-А можеш дати йому слухавку..?

 

Ніка знала, що власний телефон Кеша ввечері вимкнув, точніше, поставив на авіарежим. Та, мабуть, ще не повернув до робочого стану. Але що ж потрібно шефові..? Звичайно, вона передала телефон чоловікові, та лише спостерігала, як він вислуховував Володимира Петровича. Дзвінок якого, власне, перервав їхню розмову, - вона лише написала Сурену Артуровичу, що вони із чоловіком хочуть поговорити із ним відеозв’язком, і що йому зручніше, - Скайп чи Вайбер?

А зараз спостерігала, як обличчя Вікентія одночасно зблідло та наче скам’яніло. А потім він сказав:

-Так, треба все-таки з’ясувати… Та, якщо це так… Навіть не знаю. Звісно, допоможемо… Ні, я-то телефон увімкну. Але ви їм поки що… Я зроблю усе, щоб справу забрали до Києва. Сподіваюся, в мене вийде. Ні, це вже не справа, це… Самі розумієте. Так, усе, що стосується… Візьмете на себе? Якщо чесно, я навіть не знаю, хто в нього є… Так, доведеться… Добре, до побачення.

Та розірвав зв’язок. Поклав телефон на стіл, забувши на якусь мить, що це – не його власний. Та мовчав. Мовчав так, що Ніка зрозуміла: сталося щось … неочікуване та, одночасно, страшне. Але не встигла поставити питання, як почула пояснення:

-Це Володимир Петрович вирішив дізнатися, чи я живий… А ти мене врятувала.

-Як це?

-Коли попросила вчора терміново приїхати. Пам’ятаєш, ми не могли зрозуміти, на що вони розраховували..? Нашу машину підірвали. Денис загинув, та клієнти, які їхали з нами, теж… Але, напевно, вони вважали, що там буду я. Якби так сталося… Ти б опинилася без захисту, й вони б могли досягти свого. Чи вони так вважали, бо не передбачали, що мій московський колега дізнається про перший хід їхньої комбінації…

Ніка дивилася на чоловіка з напіввідкритим ротом, а у її темних очах … була навіть не паніка… Вікентій не знав, як охарактеризувати їхній вираз. Та, вочевидь, вона зробила з почутого власний висновок:

-Я наразила на небезпеку … тебе… А тепер люди загинули… Через мене… - Ніка помовчала, перш ніж продовжити. – Може … мені здатися? Самій поїхати туди, і будь, що буде… Але більше ніхто не загине…

-Так! Відставити паніку! – Вікентій легенько ляснув долонею по столу. Це, звичайно, було краще за даних обставин, ніж грюкнути кулаком, хоча зміст жесту був той самий. Вперше у розмові із дружиною він вчинив так. – Нам оголосили війну? Вони її отримають. Невже ти гадаєш, що я будь-якому випадку їм пробачу..? Якщо ти зробиш це, то зробиш гірше собі, та ще гірше мені. Та зменшиш шанси на перемогу. Але більше нічого не зміниться.

За інших обставин вона б пожартувала, на кшталт: «А тобі буде шкода?», - але зараз не мала душевних сил навіть на це. Лише спитала:

-А ти вважаєш, ми … можемо перемогти? Якщо ті, хто оголосив нам війну… Не Микита, а його батько… Як у вас кажуть, олігарх… А ми…

Вікентій вирішив не робити зауваження за це «у вас».

-Це він там, в себе, - олігарх. А тут – йому не там. Потягаємось. Зв’язків в нас точно не менше, ніж в нього, звичайно, тут, а не у Росії. Але відбувається усе це тут, це він прийшов на наше поле бою, чи не так? Наша перевага у тому, що нам непотрібно йти «по бєспрєдєлу». Наша зброя – закон, мозок та зв’язки, й лише на останньому місці, за потреби, - гроші. Я в тебе ніколи нічого не просив, але … можуть знадобитися витрати, яких я сам не потягну. Та це – наш спільний інтерес, чи не так?  - Ніка механічно кивнула. Погляд блакитних очей знову якщо не паралізував, то переконував, що  робити потрібно саме так, як каже Кеша. Так само, як коли вона вперше розповіла… - До того ж, наші вороги роблять помилки.

-Що ти маєш на увазі?

-Те, що я зараз сиджу тут, а не лежу у морзі. Ось дивись, їм потрібно було спочатку прибрати мене, а вже потім будувати усю цю комбінацію. А вони поспішають. Вирішили робити усе одночасно. Розпочали цю справу у московському суді. Мабуть, Микита дізнався, що Сурен Артурович отримав інформацію про неї, та повідомив тебе, чи ось-ось має це зробити. Тому надіслав повідомлення з погрозами. Мене повинні були прибрати, але – не вийшло. Тепер ми … мобілізовані для захисту.

-Ти таки думаєш про це у військових термінах.

-А як же? Маючи такого друга, як Муса… - Вікентій знову посміхнувся, одними губами, та чомусь ця посмішка виглядала так, що мороз йшов по шкірі. Хоча Ніка точно розуміла, що ця небезпека – не для неї. - До того ж… Ти пам’ятаєш, як я казав тобі, що усе життя живу, як на війні?

-Так, Цоя цитував…

-Але я тобі не казав про ще один образ… Ти, певно, чула такий вислів, російською: «держать в ежовых рукавицях». Його пов’язують із прізвищем керівника НКВС Єжова, але я, коли чув у дитинстві, завжди уявляв собі, дійсно, рукавиці зі шкур їжачків. Голками назовні. У таких було б зручно когось тримати, щоб не вислизнув. Але мені цікаві не рукавиці… Я завжди уявляв собі такий плащ. Теж зі шкур їжачків, голками назовні. Для захисту. А тепер … мені просто потрібно накрити цим плащем вас із Томою. Хоча Томі небезпека не загрожує, вона їх не цікавить. Лише треба не залишити її сиротою…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 43 44 45 ... 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Без втрат не вийти, Вадим Володарський», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Без втрат не вийти, Вадим Володарський» жанру - 💛 Детектив/Трилер / 💛 Детектив:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Без втрат не вийти, Вадим Володарський"