Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"

- Щось не можу зрозуміти, напали на тебе, - кивнув він на Зоряна, а як жертви домашнього насилля виглядають вони. Ви не знаєте, чого у молодого чоловіка розширені зіниці та неприродна худоба? А у панночки явне виснаження організму?

- Певно, тому що не всі уміють справлятися з горем, що раптово трапилося в житті, - підкинула я лікарю тему для роздумів. – І за порадою лікаря, хотіли провести кілька днів на природі і ось тобі і на.

Поки я говорила лікар уважно дивився на мене, потім перевів погляд на Еміля.

- Вибачте! – кивнув він й простягнув список ліків, які знадобляться Зоряну.

 Ми у відповідь подякували, зайшли в аптеку, завантажилися усім нашкрябаним на листочку і знову героїчно розмістилися в машині. Ситуація патова. Ми, біс його знає де, Еміль викликає купу запитань у всіх хто має очі, обколотий знеболювальним Зорян сидить відкинувшись на задньому сидінні, я докладаю масу зусиль, щоб втримати душу в тілі. Гарно так з’їздили в Карпати.

  Свої мудрі нявкання з приводу чи може Еміль кермувати, тримаю міцно при собі, все одно альтернативи немає. Сама потихенько сьорбаю водичку і мрію опинитися вдома у своєму ліжечку.

- Еміль, ти їхати зможеш чи шукаємо готель і ночуємо? – поставив питання Зорян, видно не мене одну відвідали думки.

- Готель шукаємо, - буркнув він.

- Прямо дежавю, - зиркнула з-під лоба я.

Готель Еміль знайшов і навіть довіз нас. Заминки виникла з номерами. Цього разу вільних номерів було доволі. Проте я спинилася на великому номері з двома окремими кімнатами. Заперечень не було. Зоряну, здавалося, що взагалі плювати, Еміль від такої пропозиції тільки з полегшенням видихнув.

  Душ, вечеря й сон. Все, що мені треба було для повного щастя. В сон я провалилася, як  ополонку. Наче тільки ще відбивалася від турботи Ірки, яка нарешті до мене додзвонилася, а тут уже знову туман довкола…і оте приречене… «Допоможи».

 Усі почуття, як на повторі. Ягідним соком бризнув страх. Насиченим, солодкавим смаком впав відчай. По губах мазнула яскравою, пряною приправою безпомічність. Неповторною декадентською ноткою пройшлася туга. Пелюстками троянди посипався жах. Той агресивний туман впивався в усі мої клітини, паралізуючи їх, позбавляючи волі й тягнув за собою в ту темряву з якої вороття немає. Тільки тремтливе відлуння витонченого страждання…І чеку від бомби мого терпіння зриває…Я знайду тебе!!! – волаю я. – Знайду!!!

Й відкриваю очі, від того що мною торсають. І Зорян і Еміль стоять над моїм тільцем. Я важко дихаю, ковтаю злість й той оберемок пережитих почуттів.

- Ти кричала, - повідомляє мені Зорян.

- Буває, - хриплю я.

- Що то було таке? – ігноруючи мій знервований стан, цікавиться Зорян.

- Багато жаху й мало з нього толку, - гарячкувато терла я обличчя, наче хотіла витерти весь той жах, що як до себе додому ходить в мої сни.

- Їй таке сниться. Я вже бачив таке, - проявив себе мажорчик.

- Я тут є, - вмить обурилася я.

- Кого ти знайдеш? – не відставав від мене Зорян.

- Того, хто відвідує мої сни.

- Це що, якийсь демон? – нахмурився Зорян.

- Уявлення не маю. Але я розберусь, - намацала я пляшку з водою на столику, відкрутила корка й зробила кілька ковтків.

- Кричала ти дуже переконливо, я вже думав, що тебе на шматки ріжуть.

- Годі про мої жахи, - поглянула я на годинник в телефоні. Друга ночі. Як чудово. – Вибачте, що розбудила. Вам, як вдалося поспати?

Еміль відразу відвів погляд, типу брехати не буду, але і правду не скажу. А Зорян виразно закотив очі. Ясно! Ми тут гарною компанією зібралися.

- Але раз ми вияснили, що ніхто нікого не вбиває, то спробуймо ще поспати.

- Кричати ще будеш? – чарівно посміхнувся Зорян.

- Не приведи Господи! – відмахнулася я.

Компашка перезирнулася між собою, ще раз глянули на мене, побажали добраніч й пішли у свою кімнату. А я безсилою амебою розтягнулася на ліжку. Тепер точно знайду, щоб воно там не було. Не знаю як, але знайду.