Читати книгу - "Пані Язикатої Хати 2, Ялинка Ясь"

Але варто було Стьопці подумати про його великий досвід, як цілуватися розохотилося.

Вона ухилилася і хитро запитала:

-А в сексі хто лідирує, ти чи ведмедик? Ви як, одну жінку на двох ділите? «А-ля труа» чи по черзі?

-Отрутна, як поганка! - Гор все-таки зграбастав жінку в оберемок і притиснув до дуба, - Але мені подобається! - і ніжно вкусив у шию, - Під час сексу ми з ним не поділяємося, не бійся!

-Пусти, звірюга! - Стьопка грюкнула його по руках, з останніх сил стримуючись, щоб не притиснутися до нього у відповідь. На такій близькій відстані зілля Матильди працювало з перебоями, - краще скажи мені, чому у тебе вдома менше від пристрасті плющило, га?

-Тебе теж? - здивувався Гор, - я помітив, що в цьому світі мені складніше стримуватися...

-Ага, я тоді відразу помітила...

-Може в різних світах по-різному... Але краще б у моєму тобі хотілося сильніше! - І він, запустивши п'ятірню їй у волосся, знову притяг до себе для поцілунку.

-Пішли рикоя шукати, - пискнула Стьопка, тріпнувшись у його обіймах.

-З однією маленькою умовою, сьогодні ввечері ти прийдеш до мене у гості! - сказали його губи дуже близько від її рота.

-Ні, давай на нейтральній території.

-В готелі?

-Якому готелі?! - обурилася вона, - Слухай, ти ще про щось окрім траху думати можеш? Нагадую, Гор – нам не можна!

-Та пам'ятаю я все, ми нічого забороненого робити не станемо. Просто побудемо удвох. Пообнімаємось… мені так не вистачає тебе…

Від його слів зрадницьке серце почало стрибати. Стьопка проковтнула в'язку слину і слабо відповіла:

-Я... Подумаю, пішли вже!

«У бою побувати, ціну життя узнати»

Вони обійшли дуб два рази і опинилися у похмурому крижаному лісі. У ньому було набагато холодніше, ніж у людському світі, і зуби Стьопки відразу почали торохтіти.

-Болван, забув, як тут холодно! - вилаявся Гор і, стягнувши свою куртку, загорнув у неї Стьопку.

-А як же ти? - спробувала сперечатися жінка.

-Кохана, я не хворію на простудні захворювання. Та в принципі, нічим не хворію! – запевнив її лісник.

-Яка корисна якість, - пробурмотіла Стьопка, але збилася з фрази, коли побачила, що обличчя Гора перетворилося на хижу маску, - ти чого? – спитала пошепки.

-Тихо, я відчуваю рикоя, але він тут не один, - лісник засунув Стьопку собі за спину і рушив уздовж старих голих берез.

-А з ким? Зустрів рідню? – прошепотіла жінка, йдучи за Гором, тримаючись за його светр.

-Ніхріна не рідню! – крізь зуби прошипів лісник і Стьопка напружилася. «Якщо лісник чимось спантеличений, то ой?»

-Тут слід обривається! – вони зупинилися біля староствольної сухої берези. Як по команді підняли голови вгору. Через сутінки та густину лісу розгледіти щось на дереві було неможливо, але Гор раптово вигукнув:

-Ось він, де! Бачиш?

-Нє-а, - відповіла Стьопка, - зовсім нічого!

-Дивись, он рудий хвіст стирчить! – показав кудись угору лісник.

-Киця-киця, кіс-кіс-кік, - покликала жінка, крутячи головою, намагаючись хоч щось роздивитися, - ти чого туди забрався? Злякався маленький,  - і, раптом, як скрикне - ох ти ж срань!

-Що? - лісник підібрався весь, як готовий кинутися на жертву звір, озираючись на всі боки. Засунув Стьопку за спину і, міцно притискаючи до себе лівою рукою, повторив, - Стєша, що ти побачила?

А Стьопка, не моргаючи і, здається, не дихаючи, дивився на всі очі на дерево! З правого боку дерева, куди вказав Гор, на товстій гілці сиділо… щось.

Істота, вдягнена в лахміття, з кудлатою головою, довгою бородою і вогняними очима. І воно… дивилося на жінку зло, свердливши палаючим у прямому сенсі поглядом. У сутінковому світлі істоту було видно погано, але не розгледіти очі, що горіли ненавистю, було неможливо!

-Стєшо, що ти бачиш? - труснув її Гор.

-Т-ти н-не б-бачиш? – заїкаючись, пролепетала вона, не в силах відірвати погляд від чудовиська.

-Ні! Де? Не мовчи! - гаркнув він.

-Т-там! - вона показала рукою, відчуваючи, що за страху вона погано слухається. Здавалось, ще мить і вона навіть говорити не зможе.

-Чорт! Не бачу нічого, тільки рикоя! - нервував Гор, вдивляючись у темряву, - давай виведу тебе звідси, потім повернуся за ним!

-Он же воно, н-не бачиш?! - пропищала жінка, згорбатившись від важкого погляду, - страшн-не, - вона опустила погляд нижче і побачила, що за ногу чудовиська в лахмітті тримається зубами її вихованець. Затиснувши крик жаху руками, простогнала, - рикой когось упіймав…