Читати книгу - "Заповіти"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я відчувала все більшу безнадію. Вся влада була в Гілеаду. Вони вбили Мелані з Нілом, відстежать невідому мені матір і теж уб’ють, знищать «Мейдей». Вони якось приберуть мене до рук і притягнуть до Гілеаду, де жінки — однаково що домашні кішки, а всі загалом — релігійні фанатики.
— Що ми можемо зробити? — запитала я. — Бо схоже, що нічого.
— Я до цього веду, — сказав Елайджа. — З’ясувалося, що шанс у нас є. Можна сказати, слабка надія.
— Краще слабка, ніж жодної, — зауважила Ада.
Елайджа розповів, що джерело обіцяло передати «Мейдей» великий пакет документів. Від того, що в ньому міститься, Гілеад може злетіти у повітря — так заявило джерело. Але він чи вона не встигли закінчити збирати його до того, як «Вбраннєвого хорта» було пограбовано, а зв’язок — розірвано.
Однак джерело розробило запасний план, яким поділилося з «Мейдей» кілька відправок тому. Молода жінка, яка заявляє, що Перлові Діви навернули її до гілеадської віри, може легко потрапити до Гілеаду — це вже багато разів траплялося. А найкраща молода жінка, яка може провезти документи, — насправді єдина така жінка, яку джерело прийме, — це Крихітка Ніколь. Джерело не сумнівалося, що «Мейдей» знає, де вона.
Було сказано дуже чітко: як не буде Крихітки Ніколь, не буде й документів, а якщо документів не буде, Гілеад продовжить існувати як є. Час «Мейдей» спливе, і смерті Мелані та Ніла виявляться марними. Не кажучи вже про життя моєї матері. Але якщо Гілеад упаде, все буде інакше.
— Чому лише я?
— Джерело на цьому наполягало. Було сказано, що ти найкращий шанс. Бо ж якщо тебе впіймають, то не наважаться вбити. Крихітка Ніколь стала справжньою іконою.
— Я не можу знищити Гілеад, — сказала я. — Я ж усього лише людина.
— Звісно, не можеш сама, — відповів Елайджа. — Але ти привезеш нам зброю.
— Навряд чи я зможу, — опиралася я. — Мене не навернеш — ніхто в це не повірить.
— Ми тебе навчимо, — сказав Елайджа. — Молитов і самозахисту.
Це скидалося на комічну телевізійну сценку.
— Самозахисту? Проти кого?
— Пам’ятаєш Перлову Діву, яку знайшли мертвою у квартирі? — спитала Ада. — Вона працювала на наше джерело.
— Її убили не «Мейдей», — підхопив Елайджа. — То була інша Перлова Діва, її напарниця. Певно, Адріанна намагалася спростувати підозри цієї другої про місцеперебування Крихітки Ніколь. І, певно, зав’язалася бійка, яку Адріанна програла.
— Стільки смертей, — сказала я. — Квакери, Ніл, Мелані, та Перлова Діва…
— Гілеад не соромиться убивати, — завважила Ада. — Це фанатики.
Вона додала, що вони мали б присвятити себе доброчесному, побожному життю, але якщо ти фанатик, цілком можна вірити, що живеш доброчесно, і водночас убивати. Фанатики вважали, що вбивство людей, принаймні певних людей, є доброчесним. Я про це знала, бо ми проходили тему фанатизму в школі.
33
Якимось чином я погодилася поїхати до Гілеаду, не погоджуючись. Сказала, що подумаю про це, та вже наступного ранку всі поводилися так, ніби я дала згоду. Елайджа сказав, що я дуже хоробра, і це все змінить, і я принесу надію багатьом полоненим. Тож шляху назад у принципі не було. Однаково я відчувала, що завинила Нілу, Мелані та іншим померлим. Якщо так зване джерело могло прийняти тільки мене, то я мушу спробувати.
Ада з Елайджею сказали, що хочуть якомога краще мене підготувати за якомога коротший термін. Вони влаштували в одній із комірок невеличкий спортзал: боксерська груша, скакалка, шкіряний м’яч для реабілітації. Цією частиною тренування опікувався Гарт. Спочатку він майже не розмовляв зі мною, хіба про те, що ми робили: стрибання, боксування, перекидання м’ячем. Але згодом трохи відтанув. Розповів, що сам він із Республіки Техас. Вони проголосили незалежність на початку Гілеаду, і Гілеад обурився. Після цього була війна, яка скінчилася перемир’ям та окресленням нового кордону.
Отже, нині Техас офіційно зберігав нейтралітет, і будь-які дії проти Гілеаду були для його громадян незаконними. Канада теж була нейтральною, як він сказав, але незграбніше. «Недбаліше» — вислів Гарта, не мій, і мене це навіть образило, аж поки він не пояснив, що йдеться про недбалість у позитивному сенсі. Тож вони з друзями прибули до Канади, аби приєднатися в «Мейдей» до бригади Лінкольна, до якої належали іноземні борці за свободу. Сам він був надто молодий, аби взяти участь у війні Гілеаду з Техасом — йому в ті часи було лише сім. Але двох його старших братів було вбито у тій війні, а кузину захопив Гілеад, і відтоді про неї ніхто нічого не чув.
Я подумки склала цифри, аби вирахувати, скільки ж йому років. Він був старший за мене, але не набагато. Чи бачив Гарт у мені щось більше, ніж завдання? Чому я взагалі марнувала час на ці думки? Мусила зосередитися на тому, що мала зробити.
Спочатку я тренувалася двічі на день, по дві години, аби розвинути витримку. Гарт сказав, що я у непоганій формі, і так воно й було: я мала успіхи в спорті у школі, хоч як давно, здавалося, це було. Тоді він навчив мене деяких блоків та ударів, показав, як бити коліном у пах, і удар, що зупиняє серце: треба скласти руку в кулак, накривши великим пальцем другу кісточку вказівного й середнього, і вдарити, випростуючи руку. Цей прийом ми старанно відпрацьовували. Він сказав, що треба бити першим, коли маєш можливість, бо так отримуєш перевагу несподіваності.
— Вдар мене, — командував він.
Тоді штовхав мене в бік і бив у шлунок — не надто сильно, але так, щоб я відчула.
— Напруж м’язи, — говорив. — Чи хочеш мати порвану селезінку?
Якщо я плакала від болю чи збентеження, він не співчував мені, це викликало в нього огиду.
— То ти хочеш цього чи ні?
Ада принесла пластиковий муляж голови з гелевими очима, і Гарт спробував навчити мене вичавлювати очі. Однак сама думка про те, щоб устромити пальці комусь в очі, була для мене нестерпна. Неначе ходити по купі хробаків босоніж.
— Чорт, це ж страшенно боляче! — сказала я. — Пальцями в очі.
— Ти мусиш робити їм боляче, — відповів Гарт. — І мусиш хотіти робити їм боляче. Вони точно хотітимуть тебе скривдити, повір.
— Гидота, — буркнула я, коли він наказав, щоб я за ним повторила. Надто вже яскраво я їх, ті очі, уявляла. Схожі на почищений виноград.
— Хочеш влаштувати панельну дискусію з приводу того, помирати тобі чи ні? — спитала Ада, яка сиділа на тренуванні. — Голова несправжня. Бий!
— Фу.
— «Фу»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заповіти», після закриття браузера.