Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Найкраще в мені 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкраще в мені"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкраще в мені" автора Ніколас Спаркс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 84
Перейти на сторінку:
і говорити не випадало, але це їй навіть подобалося. Вона була рада лишитися наодинці з думками, наодинці з Довсоном, і з кожною милею тривога потроху зникала, наче її видимав з неї вітер.

Довсон тримав помірну швидкість, хоч на трасі нікого, крім них, не було. Він не поспішав, та й вона теж. Вона була в авто з чоловіком, якого колись кохала понад усе, вони разом їхали до незнайомої місцини, і вона впіймала себе на думці, що іще пару років тому розсміялася б в обличчя комусь, хто казав би, що це колись станеться. Це було божевілля, щось неможливе, однак було в цьому й багато приємного хвилювання. Принаймні деякий час їй не треба було грати роль дружини, чи матері, чи доньки, і вперше за багато років вона почувалася майже вільною.

Але з Довсоном вона завжди була такою, і коли він виклав ліктя у вікно, вона спробувала пригадати хоч когось, схожого на нього. Біль та сум проклали зморшки в кутиках його розумних очей, і їй стало цікаво, яким він був би батьком, якби все склалося інакше. Їй здавалося, що дуже хорошим. Легко було уявити, як він годинами ганяв би з сином м’яча чи намагався би заплести коси доньці — навіть коли б і гадки не мав, як це робиться. І ці думки були одночасно звабливими й забороненими.

Коли Довсон глянув на неї, вона зрозуміла, що весь цей час він думав про неї, і їй було цікаво, як часто він робив це ночами на нафтовій платформі. Довсон, як і Так, був з тієї рідкісної породи людей, які могли покохати по- справжньому лише раз, і розлука тільки зміцнювала їхні почуття — можливо, саме розлука зміцнювала їх найбільше. Ще два дні тому усвідомлення цього завдавало їй болю, але тепер вона розуміла, що в Довсона просто не було вибору. Зрештою, кохання завжди говорило більше про тих, хто його відчуває, аніж про тих, хто є його об’єктом.

Здійнявся південний вітер, принісши запах великої води. Аманда заплющила очі і повністю віддалася відчуттям. Коли вони дісталися до околиць Вандміра, Довсон розгорнув аркуш із мапою й швиденько пробігся нею очима, мовчки кивнувши самому собі.

Вандмір виявився радше невеличким селищем, ніж містечком. Вона бачила перед собою жменьку будиночків, що примостилися подалі від дороги, й невеличку крамницю з єдиною бензоколонкою перед входом. За хвилину Довсон звернув на зриту коліями ґрунтівку, що вела убік від шосе. Вона не знала, як він зумів помітити з’їзд — його затуляли густі дерева — і тепер вони поволі котилися вперед, обережно оминаючи ковбані, повалені грозами дерева й інші нерівності дикого ландшафту. Двигун, що так ревів на трасі, зараз було ледве чути через зарості, що нависали над ґрунтовкою з усіх боків. Далі дорога звужувалася, перетворюючись ледве не на стежку, і низьке гілля, поросле іспанським мохом, чіплялося за вітрове скло. Буйні азалії, вкриті пишним цвітом, боролися за місце під сонцем із кудзу, затіняючи собою все по обидва боки дороги.

Довсон нахилився до керма ближче, щоб обережніше вести авто й не подряпати фарбу об кущі. Сонце заховалося за хмару, і від рослинності навколо стало майже темно.

Після кількох поворотів дорога знов розширилася.

— Божевілля якесь. Ти певний, що ми їдемо тією дорогою? — занервувала Аманда.

— Якщо вірити мапі, то тією.

— Але чому так далеко від шосе?

Довсон розгублено знизав плечима, а за останнім поворотом інстинктивно натиснув на гальма, і вони обоє все зрозуміли.

12

Останній відрізок ґрунтовки перед ними впирався в невеличку хатину, що примостилась поміж столітніх вічнозелених дубів. Побита негодою будова, фарба лущиться, віконниці почорніли по краях, невеличкий кам’яний ґанок з білими колонами по боках. За довгі роки одну з колон повністю обплело лозою, яка зіпнулася вже на саменький дах. Біля сходів притулився залізний стілець, на розі червоною плямою виднів горщик із квітучою геранню.

Та, звісно, всю їхню увагу привернув до себе дикий квітник. Тисячі, міріади височенних червоних, оранжевих, фіолетових, синіх, жовтих квіток коливалися, наче морські хвилі, заполонивши весь простір від воріт до входу в будиночок. Над ними кружляли сотні метеликів — суцільне мерехтливе різнобарв’я у спекотних сонячних променях. Ділянку навколо будинку обмежував невисокий паркан — посеред буйних лілій і гладіолусів він був ледве помітний.

Аманда здивовано подивилася на Довсона, а тоді знов на квіти. Складалося враження, наче хтось примудрився-таки втілити на землі свої уявлення про особистий рай. Цікаво, коли ж Так висадив їх уперше? Чомусь вона знала, що він зробив це для Клари. Щоби увічнити пам’ять про неї, показати, яка вона важлива для нього.

— Це неймовірно, — видихнула вона.

— Ти знала про оце? — в його голосі чулося таке саме здивування.

— Ні, — відповіла вона. — Це, певно, призначалося тільки для них двох. Промовивши це, вона ясно уявила собі Клару, яка сидить на ґанку, а Так поряд з нею, спирається на колону, і вони удвох милуються буйним, диким квітником. Довсон нарешті прибрав ногу з гальм, авто плавно підкотилося до паркану, і квіти, рухаючись їм назустріч, перетворилися на один живий барвистий килим.

Лишивши авто коло будинку, вони роздивлялися пейзаж, що відкрився перед ними. Поміж квітів ховалася вузенька стежина. Зачаровані, вони не рушили — попливли крізь квіткове море кольору, розлите під клаптиковим небом. Сонце знову вийшло з-за хмари, і Аманда відчула, як його промені нагрівають й пронизують ароматний серпанок, що тепер оточував її з усіх боків. Усі її відчуття загострилися — наче тіло саме знало, що вона має увібрати в себе все, що відчує й побачить, знало, що це її день.

Довсон ішов поряд з нею, і вона відчула, як він торкнувся її руки. Вона дозволила йому взятися за неї й дивувалася природності цього відчуття: вона уявляла, що в кожній зморшці, кожному мозолі на його долоні може прочитати все, що трапилося з ним за життя. Його руки були вкриті численними подряпинками й рубчиками, та його дотик був неймовірно ніжним, і вона чомусь стала певна, що Довсон висадив би й для неї такий квітник, якби знав, що вона цього хотіла б.

«Назавжди». Таке слово він видряпав на Таковому верстаті. Смішна підліткова обітниця, але якимсь чином він зумів її виконати. І вона відчувала силу цієї обітниці зараз: вона наповнювала відстань між ними, коли вони разом ішли серед квітів. Десь здалеку почувся гуркіт грому, і в неї виникло дивне відчуття, що це був поклик до

1 ... 44 45 46 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкраще в мені», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкраще в мені"