Читати книгу - "В кроці від кохання, Олександра Малінкова"

     Емілія.

     В неділю Марк старанно уникав мене зранку, і до того часу, як ми мали повертатися до Києва я вже встигла вмовити себе, що так мало статися… Він не розповів батькові про моє “таємне життя”, а я позбулася нелюба. Адже хто при розумі погодиться на продовження знайомства з тою, яка поводить себе неприпустимо, принаймні Марк саме так вирішив. Та й хто він мені такий, щоб щось пояснювати, чи заперечувати. 

     Того вечора я була на емоціях. Мною керував страх, що він вибовка все батькові. 

     Дякую і на тому! Що вміє тримати язика за зубами. 

    А косметичка, доречі знайшлася. Водій натякнув, що Олександр Петрович наказав поцупити мої речі з кімнати доки ми всі відпочивали біля озера. Ось так!

    Коли до рідної домівки залишалося вже декілька кілометрів, обізвалася по телефону Люся. Запитала чи можна їй завітати ненадовго. Я відповіла, що “так”. Якщо чесно, скучила за подружкою. А ще… Чомусь подумалося, що вона зможе трішки розрадити. Якось так важко і гидко на душі. Начебто і результат досягнутий. Але чи справді я отримала те що хотіла?

     Щойно ми залишилися удвох, бігцем переказала події, які відбулися за останні дні. 

- Очманіти! Так і сказав, не потрапляти йому більше на очі? Та хто він взагалі тобі такий? - емоційно вигукнула Люся. - Так наче ви як мінімум зустрічалися, як максимум були заручені! 

- Проїхали! - відповіла їй. - От тільки тепер не знаю, як пробратися до клубу, так щоб він не побачив!

- А твій виступ вже цієї ночі! - збуджено нагадала Люся.

- Цієї… - гірко зітхнула я.

     З одного боку, страшенно скучила за сценою, за співами, за енергетикою, яку дарують глядачі, а з іншого, такий трем відчуваю від можливості знову зустрітися з Марком. Аж в горлі пересихає! Взагалі не уявляю, чи зможу співати…Та ще й з моєю вдачею, самі розумієте… стовідсоткова зустріч забезпечена! Тільки от навряд чи він зрадіє!

     Марк.

     Нарешті закінчилися ці нескінченно довгі вихідні. 

     Провертаю ключ в замковій щілині, заходжу до свого порожнього помешкання. 

    “Як добре! Сам!”, -  моєму мозку доходить, що більше ніякого фарсу, ігор, навіженої Емілії з її зовнішнім виглядом, від якого тільки й того, що кондратій не вхопив… А ще! Як би мені цього зараз не хотілося, але пригадалися поцілунки! Дивно, правда?!

     “Секундочку”, - помічаю світло, яке пробивається знизу дверей моєї спальні.

     “Помилочка! Не сам!”, - відчиняю обережно.

- Тадам! Сюрп-и-из! - тягне останнє слово Інна, яка вляглася на моє ліжко в чому матір народила. Ні брешу, червоний бантик на причинному місці все ж таки присутній.

     “Якого дідька лисого ти тут забула?”, - крутиться на язику. 

     Але ввічливість наше все, тому тягну зовсім іншу “собачу пісню”!

- Прив-і-іт! - копіюю її манер розмови. - А як ти сюди потрапила?

- Ой! Це така довга історія насправді! А я так скучила! - тягне до мене свої рученята.

- А я нікуди не поспішаю! - збрехав і оком не кліпнув. 

     Ввечері маю обов'язково потрапити до клубу! Сьогодні виступає вона - таємнича чарівниця з неймовірним голосом. 

- Котикуу! - супиться і складає губки качечкою, а мені колись це здавалося милим. Що не примариться під дією тестостерону.  - Йди но до мене! І я пробачу тобі те, що ми не бачилися останній тиждень! 

     “Трясця! Треба було зав'язувати з цими стосунками ще до мого від'їзду на “недовідпочинок”!”

- А мене не треба пробачати, я був зі своєю сім'єю!  - знову протягую слова, як вона. Цікаво, чи допетрала, що я глузую зараз з неї.

- Марку! То ти йдеш до мене в ліжко чи ні? - вона сідає і складає руки на грудях.

     “Невже досі не зрозуміла?”

- Інно, нам треба поговорити… - підхоплюю зі стільця її сукню, досить відверту доречі і кладу на кутик ліжка. - Одягнись будь ласка.

- Чудово! - роздратовано кидає дівчина. - Мені теж є що тобі сказати! 

      Хапає за краєчок сукні, тягне на себе, а потім починає нервово надягати. 

- Інно, я думаю, що цю історію з стосунками заради сексу час вже закінчувати… - починаю я, а навіщо далі відтягувати.

- Ну нарешті! Я думала ти цього ніколи не скажеш! - задоволено вигукує вона. 

     “Якось не так я це уявляв! Чудово звичайно! Але… Чи не занадто легко?”

- Я така рада, що ти нарешті дозрів до серйозних стосунків! Особливо тепер, коли в нас скоро буде малюк!

     “Стоп! Що? Агов! І вона вирішила, що я в це повірю? Може, звичайно в неї і буде, але точно не від мене! Отже, вирішила щосили вчепитися за мене! Думає, що вже потрапив на її гачок?”

      Інна підхоплюється і підходить ближче до мене. 

- Не поцілуєш, коханий? - зазирає в очі. 

     Не дочекавшись відповіді сама тягнеться до моїх губ. 

- Ходімо спати! - треться об мене, звивається. 

- Я викличу тобі таксі! 

- Значить так!? - її люб’язність та награна збудженість вмить кудись поділися, щойно почула не те що хотіла почути.