Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder 📚 - Українською

Читати книгу - "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Громовиця в Порцеляновій Чашці" автора Olha Alder. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 77
Перейти на сторінку:
17. Чао, Белло!

Коли настав ранок, на кораблі зникла ще одна людина, але в їдальні цього ніхто не помітив.

Чотири години тому.

Гучний наполегливий стукіт у двері розбудив Едварда. Він схопив годинник із тумби й примружившись спробував роздивитися час — 3:50 ночі.

— Який бруд принесло море до наших берегів?.. — Бурчав він, надягаючи капці й човгаючи по підлозі, підійшов до дверей. — Хто там?! — крикнув він.

Замість відповіді знову почулися стуки у двері.

— Що відбувається? — Едвард різко відчинив двері.

Наскрізь промокла леді Лавінія обіймала себе за плечі. Її посиніли губи, вони тремтіли, а зуби цокотіли від холоду. З її голови стікала морська вода, а в пасмах заплуталися водорості. Виглядала вона так, ніби її змило з палуби в море, але якимось дивом вона вибралася назад.

— Леді Фейрфекс! — Ахнув Едвард, пропускаючи її всередину.

Море бушувало, а грім оглушував, але що могла робити молода леді на палубі в таку годину? Це питання мучило містера Едварда, але він простяг їй чистий камзол з вовни вікуньї — дорогий подарунок, який він дозволив собі лише після того, як заробив солідне, на його думку, багатство.

Лавінія закуталася в камзол, скинула туфлі, які хлюпали водою, і впала в крісло, заплющивши очі.

Едвард підніс їй чашку теплої води з квітковим медом:

— Випийте.

Лавінія простягла руку і кількома великими ковтками осушила чашку.

До світанку вона не вимовила жодного слова. Волосся почало висихати, а водорості обсипалися дрібними шматочками на підлогу. Едвард уже збирався зробити їй зауваження, але вона, здається, спала.

О 6:30 вії леді Лавінії здригнулися, і вона прохрипіла:

— Дайте мені води. Води, прошу...

Задрімавши Едвард схопився зі стільця, який поставив навпроти крісла, де заснула Лавінія, і подав їй чашку.

Напившись, Лавінія витерла солоні губи тильною стороною руки та сказала:

— Цієї ночі когось не стало.

— Ви вели розслідування без мене? — Він стиснув поруччя стільця так, що його пальці побіліли.

— Це все, — Лавінія перевела подих, — що вас зараз цікавить?

Лавінія наказала служниці розплести волосся й, надягнувши теплу шапочку для укладки, лягла в ліжко.

«Ви вже знайомі», — слова леді Рози крутилися у неї в голові.

«Її звуть Жизель Адверпен».

Тая жінка, що втратила статус і статки через нещасливе кохання.

Змія вкусила мого батька за руку, і він почав кликати на допомогу своє перше кохання, марячи від болю. Моїй матері було прикро до сліз, — пані Адверпен була мила і люб’язно відкрила двері каюти непрошеній гості о першій годині ночі. — Бажаєте чаю, леді Фейрфекс?

Лавінія розгублено озирнулася в апартаментах третього класу. Нижче був лише трюм.

Каюта була розрахована на чотирьох, і люди тут стукалися б колінами, якби сиділи один навпроти одного. Стеля була низькою. Щось на кшталт туалету висіло на стіні. Крихітне вікно майже відсутнє, а лінія моря була прямо на рівні очей.

— Приємно дивитися на море так близько? — Лавінія завмерла біля вікна, намагаючись не торкатися туалету, вдивляючись у розбурхане море.

— У моєму віці море вже не заспокоює. Хвора спина потребує м’якого ліжка, але... пліткарі вже донесли вам мою історію? — Хмикнула вона.

— З вашої висоти мислення, — ухильно відповіла Лавінія. — Дозвольте я пригощу вас чаєм?

— Запрошуєте мене в каюту першого класу? — засоромилася стара Жизель, ховаючи руки в кишені.

— Там є м’яке ліжко для хворої спини, — Лавінія ввічливо посміхнулася. — До того ж якщо пам’ятаєте, я знайшла вашу парасольку.

— Говорили, але не принесли.

— Забула, не гнівайтесь. Як тільки почула, поспішила до вас, і зовсім вилетіло з голови прихопити її з собою. Але у вас буде унікальна можливість спробувати мій особливий ромашковий чай.

— Ромашковий? Це дуже простий чай, — вона склала руки за спиною. — Але це не відмова.

— Це докір? — Лавінія підняла брови. — Знаєте, кожен чай має свою мету. Кожен чай складається з трав, спецій та особливих пропорцій, за кожним стоїть своя історія. Я припускаю, — Лавінія підійшла ближче до пані. Суха, змучена, жорстка й глибоко поранена в душі жінка. — Ви готові розповісти мені свою історію за чашкою ромашкового чаю з імбиром. — Лавінія нахилилася ближче. — І нам не знадобиться мед.

Жизель тихо скрипнула зубами:

— Тоді прийміть і леді Беллу теж?

Лавінія ледь помітно усміхнулася. Звісно, пані Адверпен не могла безутішно ридати.

Шалений вітер і часті громовиці ховали шелест суконь і стукіт туфель двох дам, що поспішали під однією простою парасолькою, вчепившись одна в одну.

Глибока ніч і нелітна погода, — Жизель обтрусилася, перш ніж зайти в каюту. Вона ступала обережно, боячись залишити сліди на чистих килимах і підлозі.

— Ідіть сміливо, — дозволила Лавінія, — я попрошу слуг прибратися.

— Це досить приємно, так? — Жизель навшпиньки пройшла до столу і, елегантно поправивши сукню, сіла на стілець.

— Що саме? — Лавінія принесла чайник із трав’яним збором.

— Жити в оточенні слуг.

Лавінія не встигла нічого обміркувати, щоб відповісти на шпильку пані Жизель, як у двері постукали.

— Ці корабельні слуги дуже швидкі.

— Гадаєте, це леді Белла?

— Впевнена, — Лавінія розчинила двері.

Юна, трохи скуйовджена, але доведена до ладу дівчина стояла на порозі каюти першого класу, потираючи очі.

— Що сталося, леді Фейрфекс?

— Я знайшла парасольку вашої гувернантки.

— Віддали б завтра...

— Подивіться, яка починається гроза.

За вікном каюти першого класу гойдалися масляні ліхтарі зі слабким вогнем, але все ж можна було розгледіти високі бурхливі хвилі, що розкручувалися у білу піну під чорним небом із рідкими сірими проблисками на краях хмар.

— Заходьте.

Коли Лавінія відійшла вбік, Белла побачила свою гувернантку з обличчям, нічого не виражало, помішувала чай у чашці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 44 45 46 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"