Читати книгу - "Поцілунок по-дорослому, Анна Харламова"

   Розділ 10.

   Я хочу щоб Марк повернувся до мене, – загадавши бажання, я задмухала свічки на своєму незмінному, шоколадному іменинному торті. Мені двадцять. Вік молодої людини, проте я не відчуваю, що я ще молода дівчина. Час який я маю проводити весело, гуляючи на побаченнях і відчувати себе молодою, закоханою і бути коханою, минає за усілякими побутовими справами.
   Учора я почувалась найщасливішою. Гуляючи з Лізою у магазині, ми зустріли Марка. Це уперше за останніх п'ять місяців. Я ніде не могла його зустріти, спочатку я думала, що він поїхав, та Ян сказав, що він у Вінниці. Навіть по проте, що я його не бачу, я раділа що він тут, зовсім поруч за пару будинків звідси.
   Почавши з ним розмову, ми обмінялись банальними фразами, але потім я пустила у хід «важку артилерію» – я запросила його на свій День народження. Він спочатку ввагався, але потім погодився. Сказавши, де саме буде проходити свято, ми на цьому закінчили не багатозначну розмову. Проте, вона дала свої плоди, Марк буде поруч на моєму двадцятиріччі.
   І ось мій День народження в самому розпалі святкування. Задмухнувши свічки, я обвела поглядом усіх присутніх в залі: матуся, татко, Ліза, Ян та Маріо. Усі хотіли розділити зі мною радість цього дня, окрім Марка. Я чесно кажучи знала, що так і буде, проте серце наділило мене надією, кажучи що коханому треба дати ще шанс. Шанс. Скільки їх вже було? Проте я можу давати його безліч разів, якщо є хоч крихта надії. А він учора мені її дав. Трухнувши головою, я узяла себе під контроль і посміхнулась гостям.
   Ліза сиділа на дивані, тримаючи у одній руці тарілку з тортом, а у іншій мобільний, і дивилась у екран нібито уперше його бачить. Потім поклала тарілку на стіл, відкрила здивовано рот і махнула мені рукою, щоб я підійшла.
   — Що таке? — підходячи до Лізи, спантеличено спитала я.
   — Тільки не «бий мене», але я дзвонила Марку. — Зізналась вона, і одразу вирішила мене заспокоїти: — Ти не хвилюйся Софі, я з ним не говорила. Він не узяв слухавку, проте через деякий час він написав смс на мій номер.
    — Що?! Як ти могла Лізо? Ну навіщо? — зітхнувши, я спитала: —  Що він написав?
   — Ось дивись. — Вона дала телефон мені.
   У сповіщанні було сказано: «Вибач що на телефон Лізи, але я вважаю так правильніше. Вітаю з Днем народження. Бажаю тобі кохання і всього найкращого. Марк». Бажає мені кохання. Воно в мене є, і я хочу з ним ділитись. От тільки йому до нього байдуже.
   — Дякую тобі Лізо, за те, що так піклуєшся за мене. Люблю тебе подружко.
   — І я тебе Софіє. — Ліза схлипнула.
   — Ти що? Це ж мій День народження. Не плач.
   — Не буду. — Незграбно витираючи носа, сказала Ліза.
   — Вітаю мила, — обнімаючи мене позаду, мовив Ян.
   — Дякую, — повернувшись в обіймах Яна, я йому усміхнулась.
   Усі вийшли з кафе, подивитись на салют, який мені організували батьки. Це було дивовижно. У темному нічному небі розсипались вогники салюту, міняючи свій колір. Вони, нібито дотягувались до самого неба, і танцювали разом із зірками. Я стояла у обіймах мами і тата. Приймаючи їхні поздоровлення, я сяяла немов та іскра від феєрверка.
   Цілий день я стримувалась щоб не розплакатись і не засмучувати батьків, проте, як тільки я опинилась вдома, сльози забриніли на віях. Я показала мамі і татові смс Марка, яку я перекинула собі на телефон. Це їх не дуже обрадувало, вірніше зовсім. Вони знали, що мені треба виплакатись, тому мама, як завжди підставила своє плече. Заспокоївшись, ми роздивлялись подарунки та світлини у фотоапараті. Прийнявши душ, одягнувши нічну сорочку, я знайшла подушку та гепнулась на своє ліжко і відрубилась.