Читати книгу - "Війна з Росією"

Бічні двері вертольота відчинилися, і Мак-Вайт відстебнув паски безпеки, потім вистрибнув із машини зі спритністю двадцятип’ятирічного юнака, кивнувши бортоператору, який хвацько віддав йому честь. Ведмідь слідом за ним сів у пасажирський мікроавтобус, яким вправно кермувала жінка — капрал морської піхоти США. Вона підвезла їх до центрального входу «Еспен Лодж»[25]. На вершині пагорба, залитого місячним сяйвом, посеред розлогої прогалини в лісі Ведмідь побачив одноповерховий дерев’яний будинок, в якому всі американські президенти зупиняються ще з тих часів, коли Рузвельт перетворив табір для цивільних службовців та їхніх сімей на президентську резиденцію і прихисток, куди завжди можна було втекти з суворого та вимогливого Вашингтона. Їх обох відвели у вітальню, де президент Діллон розмовляла зі своїм старшим референтом Пітом К’яріні, який завжди супроводжував її та забезпечував постійний зв’язок із Білим домом. Вони обидва добре знали К’яріні, тож потиснули йому руку, коли він підійшов, щоб привітатися.

Ведмідь вперше в житті опинився в цій кімнаті — святая святих, і відчув її вільну, неформально теплу, невимушену атмосферу, яку створювали дерев’яні стіни, прикрашені класичними пейзажами американських художників, прямі балки під низьким дахом, палаючі дрова в каміні, що захищали від весняного нічного холоду в горах, широкі м’які канапи та низькі лампи навколо грубо тесаного невисокого журнального столика. Великі панорамні вікна від стелі до долу, з яких удень, мабуть, видно гори, були завішані зі смаком підібраними картатими портьєрами.

Діллон привіталася. На ній були джинси, коротка пряма сорочка та туфлі на товстій каучуковій підошві.

— Вітаю, панове. Дуже рада вас бачити, — приязно мовила президент своїм м’яким, але сильним голосом. Ведмідь припустив, що саме голос і був джерелом тієї харизми, яку вона випромінювала.

— Пані президенте, — почав Мак-Вайт, — доброго вечора... або, радше, доброго ранку. Дякуємо за зустріч. Мені шкода, що ми змушені турбувати вас у такий час, але дещо відбулося, і я мушу доповісти вам особисто.

— Звичайно, Ейбе. Я розумію, — відповіла Діллон. — Ви, панове, прибули здалека, і вже пізно. Тож сідайте, будь ласка. Хочете щось з’їсти чи випити? — вона вказала жестом на канапу навпроти.

Колишній спецпризначенець Мак-Вайт, високий і худорлявий, був знаний своєю дивною любов’ю до чаю з крушини та імбиру, тож відмовився від їжі й попросив собі улюбленого трав’яного напою. А Ведмідь задовольнився міцною чорною кавою. І трохи шкодував про те, бо попереду була довга ніч, і він із задоволенням ум’яв би ще й тістечко, але не хотів вирізнятися набитим ротом, коли інші обговорюватимуть стратегічні питання.

— Я так розумію, ви розмовляли з Верховним головнокомандувачем НАТО в Європі, — перейшла до справи президент, щойно чоловіки закінчили з напоями.

— Так, мем, — відповів Мак-Вайт. — У нас також є супутникові фото, які ми хочемо показати вам. — Він кивнув до Ведмедя, і той відкрив свій лептоп, поставив його на стіл, щоб Діллон було добре видно, і ввімкнув. Мак-Вайт хотів переповісти їй свою останню розмову з адміралом Говардом, адже те, про що в ній йшлося, загрожувало катастрофою. Він нахилився вперед і почав говорити:

— Пані президенте, я спілкувався з адміралом Говардом як із командувачем Збройних сил США в Європі, оскільки ця посада суміщається з посадою Верховного головнокомандувача НАТО. Він доповів, що американські військово-повітряні сили спромоглися вивести два винищувачі F-16 з Риги. Це був передовий ешелон групи з восьми літаків, що мали приземлитися минулої ночі для виконання місії, затвердженої вами в четвер. Вони піднялися в повітря з військової бази в Лієлверде, в Латвії, тоді, коли та була атакована російськими літаками. Імовірно, той напад був лише прелюдією до повітряно-десантної атаки на базу і захоплення аеродрому.

— Що сталося з рештою літаків F-16, які ми відрядили до Латвії? — Діллон була стривоженою, вочевидь чекаючи поганих новин.

— Ми розвернули їх на півдорозі, коли отримали перші донесення розвідки про неминучу атаку росіян.

Діллон кивнула.

— Пілот одного з винищувачів майор Бертінетті отримав наказ повертатися на базу в Авіано, щоб не допустити захоплення росіянами наших швидкісних реактивних літаків, але невдовзі після злету він знищив два російських штурмовики Су-25. Це був самозахист, бо його атакували ще на злітній смузі. Але гірше те, що на базі в Лієлварде залишається близько трьохсот наших людей із 435-ї групи екстреного реагування. Ми втратили з ними контакт і припускаємо, що їх або вбили, або взяли в полон.

Діллон була розгублена, і Мак-Вайт пояснив:

— Ми мусили послати їх туди, щоб підготувати аеродром для приземлення винищувачів.

— Але ж там більше немає F-16, — роздратовано вигукнула Діллон, якій не пояснили, як організовується операція, і Ведмідь здогадався з її насупленого обличчя, що вона вважала, нібито винищувачі можуть просто взяти і полетіти куди і коли треба.

— Саме так...

Ведмідь бачив, що Мак-Вайт вирішив стисло, але відверто — так, як вони обговорювали це у вертольоті, — розповісти про все президентові. Адже вона є Верховним головнокомандувачем Збройних сил США, і обов’язком Мак-Вайта було тримати її в курсі всіх справ та давати поради. Але президент також мала цікавитися та хоча б загалом знати, що і як відбувається в армії. Криза наростала сама по собі і вже жила власним життям. Вона щомиті поглиблювалася, і Мак-Вайт не мав часу пояснювати кожну деталь та наслідки реалізації їхнього плану. Бо ж вони нічого не встигнуть зробити.

— Ми не змогли вчасно їх забрати. Тож наші люди неминуче змушені будуть разом з латвійцями обороняти базу. Найвірогідніше, що американський контингент уже прийняв наземний бій із росіянами та закінчив його або веде саме зараз. Чинити опір вони можуть лише символічно, позаяк мають тільки особисту зброю. Гадаю, тих, хто виживе, ми скоро побачимо на російському телебаченні.

Мак-Вайт на мить замовк, чекаючи, доки присутні збагнуть сказане ним:

— Отже, спочатку американський літак збили над Східною Україною, потім наш винищувач став до бою і знищив два російські літаки, а тепер ще й американські військові в Латвії, напевно, ведуть бій із росіянами, —