Читати книгу - "Франческа. Повелителька траєкторій"

й мріяти не міг, стоїть на вулиці. Вночі. Сама. «Маріє! — гукаю я. — Ти чого тут сама стоїш?» А вона дивиться на мене — я у формі. І плаче: «Ґутьєрес, ти?! Мене батько з дому вигнав…». Як ти розумієш, чувак, я її нікуди тоді не відпустив… А потім народилися діти… Ми мусили переїхати в хороший район з хорошими дитсадками і школами. Я не хотів, щоб мої діти росли в тому ж районі, що і я. Там, знаєш, одна доріжка… Звісно, живеться важко — на все треба купу грошей, доводиться ішачити по 25 годин на добу. Але ми з моєю Марією не з гівна зроблені, чувак! Чікі-та, чікі-та, чікі-та, бум-с!!!

Колись мій Учитель Чімітдорж-лама сказав мені: «Ми — ті, ким ми себе бачимо. Якщо тебе в житті щось не влаштовує, треба щось міняти! Хочеш змін? Роби їх! Але пам’ятай: щоб народитись знову, спочатку треба померти! Не бійся смерті! Бо за нею буде нове життя».

Капрал Ґутьєрес служить на авіабазі вже десятий рік. Цього року він стане сержантом.

* * *

Лайфгак.

Хочете під’їхати до дочки полковника Вескотта? Зробіть це оригінально — вберіться у військову форму, знайдіть десь військовий джип і, коли під’їдете до полковникового дому забирати дочку в кіно чи в ресторан, віддайте ошелешеному батькові честь, відрапортуйте по формі прізвище, звання, підрозділ та місце дислокації, а також мету візиту.

— Ні, ти уявляєш?! Шмаркач іще, а вирішив з мене постібатися! — ображено бурчав Вескотт.

Ми всі валялись з реготу. У полковника, крім авіабази, власної країни, Прапора, Присяги і Конституції, є ще один скарб — дочки. Молодша, шістнадцятирічна веснянкувата сміхотуха Венді, власниця густої пшеничної коси завтовшки, як полковників зап’ясток, і старша, серйозна двадцятирічна зеленоока Меґан з кумедною зачіскою — коротке русяве волосся стирчить на всі боки, точнісінько як у добродушного Страшила з «Чарівника країни Оз».

Дівчата часто приїжджають до татка на авіабазу — подивитись на літаки й позачіпатися до солдатів. Солдати перелякано сахаються, ніби схарапуджені коні, опускають очі й на всі питання юних створінь відповідають односкладово: «Ma’am, yes, ma’am» або «Ma’am, no, ma’am», — і це до дівчат! Мовляв, це вам не жарти, а полковникові дочки. Нафіг, нафіг!

Сам полковник може розповідати про дочок годинами. В основному історії зводяться до одного: як полковник навчає їх стріляти, захищатись і перемагати. Ну хто, як не тато, цього навчить?!

Типові полковникові історії про своїх дівчат:

— Мою молодшу доню зачіпали в школі старші хлопці. І я її навчив бити долонею знизу. Вона й розбила одному носа. Викликають мене до школи: «Ваша дочка зламала носа Скоттові Бернарді». Я їм кажу, що все усвідомив, що поговорю з дочкою, проведу виховну розмову. І що наступного разу вона битиме тільки в пах!

— Моя старша, коли хоче перевірити, чи серйозні у хлопця наміри, веде його додому знайомити зі мною. Ну, я сиджу такий у формі, гвинтівку чищу. Вони підходять: «Тату, це Джош. Джош, це тато». Я кажу: «Меґ, принеси нам лимонаду, будь ласка», — коли вона йде, я кажу: «Зробиш боляче моїй дочці — я зроблю боляче тобі. Зрозумів?». Фраза попсова, я її ще від свого тестя чув, але найчастіше той, хто після знайомства зі мною переступає поріг мого будинку ще раз, таки має яйця.

Узагалі «тих, хто має яйця», дуже мало. Не тому, що мало хлопців, які мають яйця, а тому, що полковникові не подобаються:

хіппі;

хіпстери;

панки;

узагалі будь-які неформали;

хлопчики з «хороших сімей»;

«ботаніки»;

спортсмени;

кар’єристи;

неамбітні;

нахабні;

безініціативні;

бугаї;

кволі.

Словом, йому ніхто не подобається!

Але один учора примусив полковника міцно задуматись. Новий хлопець Меґан вигадав оригінальний спосіб забрати дівчину з дому в кіно.

Він убрався у військову форму. Знайшов десь військовий HMMWV. Під’їхав увечері до хати, постукав і попросив… полковника Вескотта.

Ошелешена полковникова дружина, мудра Марґарет, покликала чоловіка.

Полковник вийшов у домашніх шортах та сорочці і, м’яко кажучи, офігів, побачивши на порозі свого будинку свою точну копію в юності — бравого солдата у формі ВПС США і в кашкеті, насунутому на самі очі точно так, як це робить полковник.

Солдат віддав честь і щосили гаркнув щось на зразок: «Сер, рядовий такий-то, підрозділ такий-то, прибув у місце дислокації полковника Вескотта з метою забрати Меґан Вескотт для проходження культурної програми. Кінець програми заплановано на 11:00 PM, після чого Меґан Вескотт буде доставлено на місце дислокації полковника Вескотта не пізніше 11:30 PM, сер!!!».

Абсолютно офігілий полковник на автоматі віддав «солдатові» честь. Поряд душилися зі сміху дружина й молодша дочка.

Старша Меґан стала біля «солдата», віддала честь і спитала: «Сер, дозвольте йти, сер?». І парочка чухнула в кіно.

«Солдат» привіз Меґан рівно об 11:30 PM. Полковник, який нарешті прийшов до тями, стояв на ґанку в парадній формі, з нагородами. «Солдат» по формі доповів і «здав-прийняв» дочку на руки таткові.

«Рядовий такий-то! Чекаю вас у п’ятницю о 6:00 PM у себе на барбекю, форма одягу довільна!»

— От же ж комедіянт хрінів! — захоплено бурмотів Вескотт. — Нічого, якщо він матиме серйозні наміри, то піде до мене в рекрути на базу, тоді побачимо, що він за фрукт!

Боже, поможи цьому хлопцеві!

* * *

У НАСА вважають, що без прямого й одночасного поєднання теорії і практики нічого навчитися не можна. Коли я сюди прийшов, мене всадовили за пульт і сказали «пішоооов!». На мої несміливі протести типу «а можна, я спочатку на симуляторі?» інженери і професор Рассел розсміялись, як боги, і сказали: «Які такі симулятори-шмимулятори? Ти сюди супутниками керувати прийшов чи у відеоігри бавитись?!».

Ось і діти, що наступного тижня запускатимуть справжню ракету у космос, теж поєднуватимуть навчання з практикою. А ми з Франческою будемо шкільними вчителями. Так, ви нічого не переплутали — ми будемо викладати діткам у школі. У спеціальній школі НАСА.

Наступного тижня 150 учнів старших шкіл, студентів та викладачів візьмуть участь у навчальному семінарі, який відбудеться на науково-дослідному полігоні, що на острові Воллопс у штаті Вірджинія. Викладачі й студенти під керівництвом спеціалістів з найбільшої дослідницької лабораторії НАСА — Центру космічних польотів Ґоддарда — і (хо-хо!) за скромною участю нашого командного центру проведуть низьку абсолютно серйозних і справжніх експериментів на суборбітальній висоті за допомогою ракети, яку самі підготують до запуску і самі ж запустять у рамках програм RockOn! та RockSat-C. RockOn! і RockSat-C — це освітні програми, що їх заснували Національна програма з дослідження космосу і Консорціум космічних досліджень університетів Колорадо і Вірджинії за участю Національного управління з аеронавтики та дослідження космічного простору. Це вам не якісь симулятори. Це реальна ракета й реальний запуск. Ракета НАСА Terrier Orion — це комбінація ракетного стартового прискорювача (booster) Terrier і ракети Orion, що використовується як другий ступінь. Здатна виводити вантажі від 200 до 800 фунтів (від 91 до 363 кілограмів) на висоту від 50 до 120 миль (від 80 до 200 кілометрів) залежно від навантаження.

Наступного тижня школярі і студенти доставлять на розрахункову суборбітальну висоту 73 милі 667 фунтів вантажу. Усі передстартові, стартові та польотні операції виконуватимуть учні і їхні викладачі під наглядом спеціалістів НАСА. Тобто ще раз, щоб ви розуміли — школярі й студенти запускатимуть серйозну ракету з науково-дослідним обладнанням на борту.

У команді, що контролюватиме старт, зліт і приводнення, працюватиме Джессі (15 років), Алекс і Алісія (16 років); 14-річний Макс керуватиме