Читати книгу - "Улісс"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Улісс" автора Джеймс Джойс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 296
Перейти на сторінку:
сила Божа, — погодився Нед Ламберт.

Виходячи, він пошепки сказав Дж. Дж. О’Моллою:

— У нього вже ум за розум починає заходити. Клінічний випадок.

— О-га-йо! — репетував редактор пронизливим дискантом, задерши догори бурякове обличчя. — Моє славне О-га-йо!

— Зразкова критська стопа{248}! — зауважив професор. — Довгий склад, короткий і знову довгий.

О, Еолова арфо

Він видобув із кишеньки жилета котушку, одірвав дещицю нитки, що чистити зуби, і вправно просилив між двома парами своїх жовтих лунких зубів.

— Бринь-брень. Бринь-брень.

Містер Блум побачив, що шлях до телефону вільний, і рушив до дверей кабінету.

— На хвилинку, містере Кроуфорде, — пояснив він. — Треба лиш зателефонувати щодо одного оголошення.

Він зайшов.

— А як там із передовою у вечірньому випуску? — запитав професор МакГ’ю, підійшовши до редактора і твердо поклавши йому на плече руку.

— Там усе гаразд, — відповів редактор уже погіднішим тоном. — Будь спокійний. Привіт, Джеку. З цим ділом усе гаразд.

— Добрий день, Майлсе, — привітався Дж. Дж. О’Моллой, випустивши сторінки газети, які тримав, та так, що вони шурхнули просто в підшивку. — А як ота справа з канадським шахер-махером, вона що, сьогодні?

В кабінеті заторохкотів телефон.

— Двадцять вісім… Ні, двадцять… Чотири чотири… Так.

Хто ж перший

Із внутрішньої канцелярії з’явився Ленеган із аркушами спортивного додатку газети.

— Хто хоче знати переможця на Золотий кубок? — запитав він. — Скіпетр, жокей О’Медден.

Він кинув аркуші на стіл.

Вигуки і тупотіння босих ніг хлопців-газетярів у холі залунали ближче, і двері враз розчинилися.

— Цитьте, — озвався Ленеган. — Я чую чиїсь ступи-кроки.

Професор МакГ’ю перейшов через кімнату і схопив за комір зіщуленого хлопця, а інші тим часом дременули з холу сходами вниз. Підхоплені протягом аркуші пурхнули по кімнаті, виписуючи сині закрути, і полягали під столом.

— Це не я, сер… Це той здоровий заштовхнув мене сюди, сер.

— Геть його і зачини двері, — скомандував редактор. — Справжній буревій налетів.

Ленеган нахилився і, крекчучи, став збирати з підлоги аркуші.

— Ми чекали випуску про перегони, — сказав хлопець. — Це Пет Фаррел заштовхнув мене, сер.

Він показав на дві хлоп’ячі пики, що визирали з-за одвірка.

— Он він, сер.

— Ану гайда звідси, — сердито буркнув професор МакГ’ю.

Він випхнув хлопця з кімнати і захряснув двері.

Дж. Дж. О’Моллой гортав із шелестом підшивку і бурмотів, щось шукаючи:

— Продовження на сторінці шість, четверта колонка.

— Так… Це з редакції «Івнінг Телеграф», — говорив містер Блум, дзвонячи з редакторського телефону. — А чи хазяїн?.. Так, «Телеграф»… Куди? Ага! Який аукціон, яка кімната? Ага! Розумію… Гаразд. Я його знайду.

Двоє зіткнулися

Коли він поклав слухавку, телефон заторохкотів знову. Він швидко вийшов і зіткнувся з Ленеганом, який саме тягнувся дістати ще один аркуш.

— Пардон, мсьє, — зойкнув Ленеган, учепившись за нього на мить і скорчивши болісну пику.

— Та це я маю вибачитися, — відповів містер Блум, терпляче чекаючи, поки той звільнить його із затиску своїх рук. — Чи я вас не вдарив? Мені треба бігти.

— Коліно, — простогнав Ленеган.

Він удавано скривився і заскімлив, потираючи коліно:

— Ой, дужчає наша ера з кожним роком.

— Вибачте, — сказав містер Блум.

Він підійшов до дверей і, розчинивши їх, затримався. Дж. Дж. О’Моллой згорнув докупи аркуші важкої підшивки. В порожньому вестибюлі лунко гучали голоси двох хлопців-газетярів, що сиділи на сходах і співали в супроводі губної гармоніки:

Ми з Вексфорда хлоп'ята

В бою нас не здолати{249}.

Блум виходить

— Я помчав на Бечелорс-вок, — повідомив містер Блум, — щодо цієї реклами для Кейза. Хочу вирішити цю справу. Мені сказали, що він там поряд, у Діллона.

Хвилину він дивився на них, вагаючись. Редактор, який стояв, прихилившися до полиці каміна, й підпирав голову рукою, раптом рвучко простягнув руку наче спонукаючи його до дії.

— Рушай! — закликав він. — Перед тобою весь світ.

— Я повернуся за мить, — запевнив містер Блум і вибіг.

Дж. Дж. О’Моллой узяв у Ленегана аркуші й став їх читати, легенько подмухуючи, щоб відокремити один від одного, і не коментуючи прочитаного.

— Він таки прилаштує цю свою рекламу, — озвався професор, визираючи поверх фіранок на вулицю крізь окуляри в чорній оправі. — Погляньте-но, як ці шибеники до нього причепилися!

— Покажіть! Де? — скрикнув Ленеган, підбігаючи до вікна.

Вулична процесія

Обидва посміялися, дивлячись з-над фіранок на хлопців-газетярів, які пританцьовували низкою за містером Блумом, а до цього останнього був прив’язаний паперовий змій, що зиґзаґами метлявся на вітрі з білими бантиками на хвості.

— Ну й штукарі вони, ці пацани, — сказав Ленеган. — Подивишся й пузо порвеш од сміху. Підмітили, як він чалапає своїми плоскостопими клешнями. Пронозисті хлопці. Такі, що у мишачу дірку пролізуть.

І враз він рушив вистрибом через кімнату, карикатурно танцюючи мазурку і прямуючи повз камін до Дж. Дж. О’Моллоя, а той поклав аркуші в його простягнені долоні.

— Що тут діється? — озвався раптово Майлс Кроуфорд. — А де інші двоє?

— Хто? — запитав, повертаючись до нього, професор і пояснив. — Подалися в «Овал», закортіло випити. Там уже Педді Гупер із Джеком Голлом{250}. Вони повернулися вчора увечері.

— Ну, тоді ходімо, — вирішив Майлс Кроуфорд. — Де мій капелюх?

І він подибав у кабінет, відхиляючи поли піджака й брязкаючи ключами в задній кишені. Потім ключі забряжчали в руці, тоді брязнули об дерево, коли він замикав шухляду.

— А він уже тепленький, — стиха промовив професор МакГ’ю.

— Здається, що так, — промимрив, розмірковуючи, Дж. Дж. О’Моллой і витяг свій портсигар. — Але ж те, що здається, не завжди є насправді таким. Хто багатий на сірники, признавайтеся.

Люлька миру

Він простягнув цигарки професорові і сам узяв одну. Ленеган зразу ж запалив сірник і дав їм прикурити по черзі. Дж. Дж. О’Моллой знову відкрив портсигар і запропонував йому.

— Мерсю, — подякував Ленеган і взяв цигарку.

Редактор вийшов з кабінету в солом’яному брилі набакир. Суворо тикаючи пальцем у професора МакГ’ю, він продекламував співучим голосом:

Тебе приваблює лиш слава та могуть,

І манить зір імперський блиск{251}.

Професор посміхнувся, не розтуляючи свої довгі губи.

— То як? Заодно зі своєю старою Римською Імперією? — шпигнув його Майлс Кроуфорд.

Він узяв цигарку з відкритого портсигара. Ленеган відразу ж

1 ... 45 46 47 ... 296
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Улісс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Улісс"