Читати книгу - "Руїна та відновлення, Лі Бардуго"

Я відчула, як зашарілися щоки, і вповільнила дихання. У голові спливли уривки гришинської теорії. Одинаковість — «цейність», етовість — «тойність». Плутанина якась. Та слова, які найміцніше викарбувалися в пам’яті, були написані карлючками Морозова: «Хіба ми не все одночасно?»

Я заплющила очі. Цього разу замість того, щоб тягнути світло до себе, я пішла назустріч йому. Відчула, як розпадаюся на друз­ки, віддзеркалюючи промені на терасу, сніг і скло позаду. Шмагонула навідліг Розтином. Він влучив у схил гори, і шар криги й каменю з глухим гуркотом заструменів униз.

Натовп за моєю спиною радісно загаласував.

— Гм-м-м, — протягнула Баґхра. — Вони б плескали, побачивши, як мавпа танцює.

— Усе залежить від мавпи, — кинув із краю тераси Ніколаї. — І танцю.

Чудово. Наше товариство збільшується.

— Вже краще? — запитала у Міші стара.

— Трохи, — знехотя кинув малий.

— Значно! — запротестувала я. — Я ж влучила, так?

— Я тебе не просила влучати, — нагадала Баґхра. — Ти мала відтяти їй голову. Ще раз.

— Десять монет кажуть, що вона не впорається, — вигукнув один із гриш-волоцюг Ніколаї.

— А двадцять переконують, що впорається, — віддано заперечив Адрік.

Мені захотілося обійняти його, хай навіть я знала, що грошей у хлопців катма.

— А тридцять стверджують, що вона влучить у ту, яка за цією.

Я рвучко розвернулася. Мал сперся об одвірок, схрестивши руки на грудях.

— Та вершина за вісім кілометрів звідси, — заперечила я.

— Радше за десять, — безтурботно озвався хлопець, поглядом кидаючи мені виклик.

Здавалося, ми повернулися до Керамзіна і він підбурює мене поцупити пакуночок солодкого мигдалю чи виманює на ставок Трівки, перш ніж крига добряче схопиться. «Не зможу», — жалілася я. «Звичайно, зможеш», — відповідав він, від’їжджаючи подалі на позичених ковзанах із набитим у носаки папером, та ні на мить не повертався спиною, переконуючись, що я поїду за ним.

Поки натовп улюлюкав і робив ставки, Баґхра озвалася до мене впівголоса:

— Ми кажемо, що схожі притягуються, дівко. Та якщо наука достатньо мала, ми стаємо сутністю всіх речей. Світло живе в порожнинах. Воно там, у ґрунті цієї гори, в камені та снігу. Розтин уже створено.

Я вражено подивилася на жінку. Того разу вона мало не дослівно процитувала щоденники Морозова. Казала, що Дарклінґ одержимий ними. А тепер намагалася повідомити мені щось більше?

Закасавши рукави, я здійняла вгору руки. Натовп змовк. Я зосередилася на вершині, такій далекій, що її ледве вдавалося роздивитися.

Я закликала до себе світло, а тоді відпустила його, полетівши разом з ним. Я була в хмарах, над ними, а на коротку мить опинилася в темних нутрощах гори, відчуваючи, як не можу дихати від тиску. Я була в порожнинах, де жило світло, навіть якщо ми його не бачили. Коли смикнула руку вниз, створена мною арка стала безкінечною, це був полум’яний меч, що існував цієї миті й в усі подальші миті.

Пролунав лункий тріскіт, наче десь удалині гупнув грім. Здалося, небо завібрувало. Вершина віддаленої гори безмовно й повільно поворухнулася. Не завалилась, а просто невблаганно ковзнула вниз, сніг і каміння посипалися схилом, залишаючи ідеальну діагональ на тому місці, де він колись стримів, — над морем із хмар хизувався уступ з оголеного сірого каменю.

Я почула за спиною верески й радісні вигуки. Міша стрибав на місці, виспівуючи:

— Вона зробила це! Вона зробила це!

Я озирнулася через плече. Мал ледь помітно кивнув, а тоді почав обходити всіх дорогою до Прядки. Я побачила, як він тицьнув пальцем в одного з утікачів і самими губами промовив:

— Заплатиш.

Я повернулася до розколотої гори, від використаної сили в крові здіймалися бульбашки, свідомість лихоманило від реальності, незворотності вчинку. «Ще раз», — зажадав голосок усередині, спрагло бажаючи більшого. Спершу людина, тепер гора. Щойно була тут, і раптом її не стало. Легко. Я здригнулася в кефті й заспокоїлася, відчувши м’який дотик лисячого хутра.

— Не поспішай, — буркнула Баґхра. — Такими темпами я відморожу собі ноги, перш ніж ти досягнеш хоч якогось прогресу.

Тієї ночі Сергій відплив на «Ібісі» — вантажній баржі, якій довелося взятися до справи, поки «Пелікан» був на ремонті. Ніколаї запропонував йому місце на спокійній проміжній станції поблизу Дуви, де хлопець міг набратися сил і стати в пригоді контрабандистам, що зупинялися там. Він навіть пропонував Сергієві трохи зачекати й отримати прихисток у Західній Равці, та хлопцеві вже надто кортіло забратися геть.

Наступного ранку я й Ніколаї зустрілися з Малом і близнюками, аби обговорити логістику полювання на жар-птицю в південній частині Сікурцоя.

Решті гриш не було відомо про місцеперебування третього підсилювача, і ми заповзялися якомога довше зберігати це в таємниці.

Упродовж двох останніх ночей принц вивчав щоденники Морозова і був так само, як я, занепокоєний думкою, що частини записів не вистачає або вони лишилися в лапах Дарклінґа. Йому хотілося натиснути на Баґхру, та я мусила братися до справи обачно. Якщо спровокую стару, ми не отримаємо жодної нової інформації, а мені доведеться припинити навчання.

— Ідеться не лише про те, що записи незакінчені, — сказав Ніколаї. — Морозов не здається вам дещо… ексцентричним?

— Якщо, кажучи «ексцентричний», ти маєш на увазі «божевільний», то