Читати книгу - "Остання справа , Ірина Айві"

Глава 17

У ванній ще витав солодкий аромат пінної ванни, а на дзеркалі залишився тонкий серпанок пари. Вікторія сиділа за туалетним столиком у легкому шовковому халаті кольору слонової кістки. Вона повільно наносила макіяж — кожен рух пензля був відточеним, кожна лінія на обличчі — вивіреною. Це був не просто щоденний ритуал, а справжній акт перетворення — на ту жінку, якою вона хотіла здаватися світові.

Двері раптово прочинилися, і в кімнату увійшов Максим — її коханець. Він виглядав впевнено, майже нахабно, як людина, яка знає, що має право на більше, ніж йому дозволяють.

— Ти що, здурів? — Вікторія різко обернулася. — Ти хоч розумієш, що хтось міг нас побачити? Зараз не час, щоб отак вриватися сюди. 

Максим лише злегка посміхнувся, ніби її паніка його забавляла.

— Я подивився — нікого нема. Твоя донька в кімнаті, а водій пішов по каву. Ти надто драматизуєш.

— Я драматизую?! — Вікторія підвелася, очі спалахнули. — Ти не розумієш, що я на межі. Якщо Дамір хоч щось запідозрить — усе піде коту під хвіст. Я не отримаю від нього нічого! Ні грошей, ні майна. А тоді, Максиме, доведеться нам з тобою спати під одним картоном на вокзалі!

Максим підняв руки, наче здається.

— Добре, добре. Я просто скучив. Хотів тебе побачити. І поговорити. Розмова важлива й зовсім не терпить, тому я тут.

— Побачиш, коли час буде. Зараз — геть! — її голос знову став крижано холодним, як у тієї жінки, що звикла керувати.

— Здається ти не почула. Я тут, бо поговорити треба. Мова йтиме про твого Даміра та його адвокатессу. — Максим повернувся, притискаючи ручку дверей, щоб та зачинилася.

Вікторія різко обернулася до нього.

— Що? Що з ними не так?

Максим підійшов ближче, його голос став нижчим. — У мене є точна інформація. Він ночує в неї. Вже другу ніч.

— Ти жартуєш... — очі Вікторії звузились, обличчя скам’яніло.

— Ні. — він витягнув телефон, глянув на екран, ніби перевіряючи щось. — Їх бачили разом у ресторані Зураба. Там, де навіть ти — його законна дружина — жодного разу не була.

— У те кляте місце?.. — її голос затремтів, але не від болю — від злості. — Він ніколи мене туди не водив! Навіть коли ми тільки-но побралися. А тепер тягне туди цю... цю змію в сірому костюмі?!

Вікторія схопила з туалетного столика флакон парфуму й жбурнула його в дзеркало. Скло луснуло з тонким тріском, а парфум розтікся плямою на поверхні.

Максим стояв мовчки, спостерігаючи, як її обличчя спотворює гримаса гніву.

— Він грається в кохання з тією, хто має витягнути його з болота. Хитро, правда? — додав він. — Але це може зіграти нам на руку. Якщо правильно використати.

— Ох, Максиме... — прошипіла Вікторія, повільно знову сідаючи за стіл, хоча її руки ще тремтіли. — Це не залишиться без відповіді. Вона ще пошкодує, що ступила на мою територію.

Максим перехрестив руки на грудях і нахилився трохи ближче.
— Якщо ти хочеш, щоб він заплатив, я можу допомогти. Але нам треба діяти обережно. Не вистачить просто кричати чи жбурляти речі. Треба план.

Вікторія провела пальцем по губах, залишаючи тонкий слід червоної помади.
— Я не хочу просто помсти. Я хочу все. Дім. Його гроші. І щоб ця адвокатесса пішла геть з його життя, як щур із корабля, що тоне.

— Тоді слухай мене уважно, — сказав Максим. — Ми почнемо з того, що витягнемо їхню історію назовні. Але не прямо. Акуратно. Через пресу. Через плітки. Хтось побачив, хтось почув. І нехай це зруйнує її репутацію. Для початку.

Вікторія подивилася на розтріскане дзеркало й усміхнулася холодною, контрольованою усмішкою.
— Якщо вони вирішили грати у брудну гру — то краще, ніж я, ніхто в неї не зіграє. Хай готуються.

— Тоді готуйся й ти, — тихо додав Максим. — Бо з цього моменту ми з тобою в одній команді. І зворотного шляху вже немає.

Вікторія тільки кивнула, підводячись на ноги. В її погляді більше не було страху — тільки рішучість.

-- Зачекай! Я хочу дізнатися про неї геть усе. Усю її біографію від народження й до сьогодні. Займися цим. 

 -- Навіщо тобі ця інформація?

 -- Бо по собі знаю, що кожна людина щось приховує. Якщо я знатиму про цю наволоч геть усе, тоді мені легше буде її знищити.

— Добре, — погодився Максим після короткої паузи. — Але ти маєш дати мені трохи часу. Такі речі не дістають із повітря. Потрібно залізти глибше — в архіви, записи, особисті знайомства.

— Мене не цікавить, як ти це зробиш, — відрізала Вікторія, — аби тільки швидко.

— Що саме тебе цікавить у першу чергу? Освіта? Сім’я? Колишні стосунки?

Вікторія задумалася на мить, потім різко обернулася до нього.
— Усе. Я хочу знати, з ким вона спала, де працювала, кого шантажувала, якщо шантажувала. Звідки вона, чому вирішила стати адвокатом, хто її батьки, чи є у неї вороги. Я хочу знати навіть її улюблений чай.

Максим уважно глянув на неї.
— Ти ненавидиш її не тому, що вона з Даміром. А тому, що вона змогла те, чого не змогла ти, правда?

Вікторія зиркнула на нього з крижаною посмішкою.
— Слідкуй за язиком. І збирай дані. Поки вона не знищила мене — я знищу її.

Максим раптово вкоротив відстань між ними, схопив її за талію й, не давши відповісти, впився в її губи — грубо, жадібно, так, ніби хотів позначити її як свою. Його поцілунок був не ніжністю — володінням, пристрастю, викликом.

Вікторія спершу сіпнулася, але не відсторонилася. Її дихання збилось, очі запалали вогнем. Вона дивилася на нього з тією самою люттю, яка палала в ній завжди, коли вона чогось прагнула.

— Я зроблю для тебе все, — прошепотів він їй просто в губи, тримаючи обличчя в своїх долонях. — Знайду, зламаю, зітру її з твого шляху. Лише скажи — і я піду до кінця. Навіть якщо доведеться заплямити руки.