Читати книгу - "Синхрон"

тим паче тих жінок і тих лікарів, а під час розмови з елегантним, делікатним гінекологом її зненацька охопила така несамовита лють, що вона ледь стрималася, щоб не схопитись зі стільця і не крикнути йому в обличчя, що їй і даром не потрібне все його розуміння і всі його обережні формулювання. Навіщо їй здалися всі ті жінки з їхніми проблемами й чоловіками і їхньою нездатністю сказати хоч одне-єдине правдиве слово про своє життя, і раптом їй захотілося в того лікаря спитатись: а хто запитує в мене, хто запитує в тих, що думають самостійно й відважуються жити, і що ви зробили з мене й багатьох інших з вашим розумінням будь-якої проблеми, і чи взагалі ще нікому не спадало на думку, що людину вбивають, коли позбавляють її змоги висловлюватись, а відтак і переживати, і думати.

Вона, звичайно, не кричала, а ввічливо подякувала і подала блискучий репортаж, від якого її нудило, а коли про нього вже забули, коли він уже зник під купами макулатури, їй дали за нього премію.

Вона ставала чимдалі хмурнішою, як їй сповнилося сорок. Жан-П’єр, пізніший, сказав, що він колись жив з однією віденкою, неймовірно амбітною особою, синхроністкою, але, на щастя, є ще такі жінки, як вона, Елізабет, яка не покине чоловіка заради роботи, і висловив думку, що вони обоє у схожому становищі, бо її вочевидь завжди кидали ідіоти, і що жаль, для них обох, що він від часів тієї афери має бзика і його нудить від самої лиш думки про одруження, навіть з нею.

З Клодом Маршаном, примітивним, небезпечним, зате відверто цинічним чоловіком, який з самих низів кримінального світу пробився до паризької кіноіндустрії і без будь-яких докорів сумління прокручував нечисті справи, було їй урешті найкраще, він мав несамовиту енергію, яка часом передавалась і їй, був такий розпаскуджений, що вона його сприймала як звільнення після всуціль скрупульозних, порядних і виснажених чоловіків, які наводили на неї смуток, і якщо ніхто довкола й не розумів, як вона могла зв’язатися з кимось таким, як цей маленький бандит, вона просто не звертала на них уваги, проте коли вони перестали часто зустрічатися, ті інші вже плазували перед чоловіком, якого більше не вважали бандитом, бо він придбав дві студії з кінодубляжу, а невдовзі знищував одного продюсера за іншим. З Елізабет він ходив ще зрідка обідати і відзначати давні часи, коли він «провернув дільце».

Її щоразу більші успіхи в чоловіків були пов’язані з її дедалі більшою байдужістю, тобто тільки в попередні часи було те, що вона згодом, з усмішкою, називала періодом скорботи й печалі, бо вона ще після кожної втрати плакала і вперто нікого не хотіла, і гордо робила свою роботу, бо не могла робити нічого іншого, як працювати далі. Вона вже більше не розуміла, що такого трагічного було раніше, бо тепер вона була спокійна, врівноважена, і лише питання часу, нагоди, коли вона покладе край цим уже аж надто тривалим стосункам з Філіпом. Бо ж вона не може з доброго дива повернутися до Парижа й сказати Філіпові, хай бере свою піжаму, бритву і тих кілька книжок і зникне, бо так легко не буде, треба ще щось зробити для нього. Фрази на кшталт: ти мені непотрібний, ані ти, ані хтось інший, це ніяк не пов’язано з тобою, це пов’язано зі мною, і я не маю наміру це пояснювати! легко формулювати в думках, але не легко висловлювати вголос у Парижі. І навряд чи вона зможе сказати: мій брат одружився, і між нами більше нічого не може бути, сподіваюся, ти розумієш. Лише надію вона не могла й не хотіла плекати далі, бо якщо протягом майже тридцяти років не зустріла чоловіка, просто нікого, хто б мав для неї виняткове значення, хто б став тим неодмінним, хтось сильний, хто посвятив би її в таїнство, на яке вона чекала, хто був би справді чоловіком, а не диваком, вигнанцем, слабаком чи одним із отих, що потребують допомоги, яких повно на світі, тоді такого чоловіка взагалі немає, а поки немає цього Нового Чоловіка, можна лише приязно й добре ставитись одне до одного, якийсь час. Більше нічого не можна зробити, і найліпше, аби жінки й чоловіки трималися одне від одного подалі, не мали між собою нічого спільного, доки не знайдуть виходу із сум’яття і плутанини, із суперечливості всіх стосунків. І настане день, і з’явиться щось інше, але лише в разі виконання умов, і буде воно сильне й таємниче і матиме справді велич, щось, чому кожний знову зможе впокоритись.

Увечері після новин задзвонив телефон, і Елізабет кинулась до нього й не слухала, що пан Матрай, хитаючи головою, каже, бо те, що молоді люди нині телефонують без кінця і краю, ніщо інше як справжнісінька тобі хвороба. Філіп сказав, що вже кілька годин поспіль не може додзвонитись і що вже почав хвилюватися, а тоді розмовляли вони про те й про се, її йому саме сьогодні дуже бракує, бо сьогодні вранці вирішилося, він працюватиме асистентом у Люка, який уже береться за підготовчі роботи до свого нового фільму, і що вона на це скаже? Елізабет сказала, що це чудово, а тоді ще кілька разів, що вже бозна-відколи не чула кращої новини, і як вони це відсвяткують, разом, коли вона повернеться, а водночас думала, що все ж таки, попри її скепсис, вдалося і що йому більше щастить, ніж він думає, і вже забув, що це завдяки їй, але вона робила все, щоб він цього взагалі не помічав, і лише запитувала в себе, чому також і Філіпові не спадає нічого кращого на думку, а тільки «mon chou» або «mon poulet», бо вже кілька років поспіль вона чує одне й те саме, від Клода, від Жан-П’єра, від Жана-Марі, від Моріса, від іншого Жан-П’єра, весь час вона для них «chérie» і «mon chou». «Oui, mon chou», почула вона свою відповідь, з невеличкою ноткою злості в голосі, а тоді радісно розповідала про відпустку, як усе чудово, завтра вона йде плавати, а Філіп, вивантаживши вже свою новину, сказав, що вона має нарешті поправитись, що він хвилюється, як вона останнім часом схудла, але там, у селі, її, безумовно, добре годують, а тоді обоє сказали, отже до зустрічі, а тоді ще раз, до скорої зустрічі!

Тут, «у селі», як сказав Філіп, вони їли, а батько взагалі лише кілька шматочків