Читати книгу - "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"

Каже:

— Оце ж, паночку, піймав чорта.

— Невже? Покажи ж, який він.

Каже:

— Ви злякаєтесь.

— Ні, — каже, — я стану з ружжом і зразу уб'ю, як вискочить.

Той як одкрив сундук, піп як вискочить з сундука, пан як закричить:

— Калавур! — і ружжо загубив, злякався.

От той Іван приїжджає до табору та й каже дядькові:

— Ну, — каже, — дядьку, оце сьогодні нам кінець життя.

Той дядько з ляку:

— А чого ж це так?

— Нас, — каже, — буде жінка з попом труїть. Ну, запрягайте воли, дядьку, будем їхати додому.

Той дядько запрягає воли, сідають і їдуть додому.

От приїжджають вони додому, а жінка:

— Скоріше, скоріше, чоловіче, в хату. Я вже й обідать вам наготовила. Сама і бикам дам.

Іван і каже:

— Ну, беріть же, дядьку, мішалку добру в хату, і я візьму собі.

От вони увійшли в хату, поставили мішалки в кочерги і посідали за стіл. А піп сидить під ліжком, дивиться, як будуть труїться. От вони їдять м'ясо, а жінка питає:

— Ще вам?

Вони, як будто поніміли, мурчать.

— О, — каже, — слава Богу, вже і поніміли.

А батюшка виглядає з-під ліжка.

— Став швидше киселю, щоб посліпли і нічого не бачили.

Вона їм поставила киселю.

— Став, — каже, — швидше вареники, щоб поглухли.

Вона поставила і вареники.

— Став, — каже, — швидше горілку та огірки.

Як випили горілку, а огірки під себе — подавили, будто полопались.

От той батюшка вискочив з-під ліжка.

— Слава Богу, вже нема їх!

І почали танцювати, плигати з жінкою з радощів. З долівки — на піч, а з печі — додолу і мекають по-козячому, а Іван і каже дядькові:

— Вставайте, дядьку, вже кози завелись!

От вони встали і давай бити попа…

Піп та селянин

Був один бідний чоловік, а мав велику сім'ю. Раз лиш на казанні вчув, як піп звертається до людей:

— Люди мої, громадо, приносіть на Боже, хто що може, і Господь нагородить вас сторицею.

Дома чоловік каже своїй жінці:

— Небого, маємо багато діток, а жиємо бідно. Отець духовний у церкві виголосив, що хто дасть на боже, того Господь нагородить сторицею… Може би, щось понести?

— Чоловіче, ти здурів? Таж у нас лиш одна корова на обійстю. Ані овечок, ані свині.

— Мовчи… Біг нам заплатить, а отець духовний нас похвалить!

Повів селянин корову на попівське обійстя. Піп записав у церковну книжку. І корівка ходить пастись разом із попівськими коровами.

Раз пастух на толоці заснув, а худоба заблудила… Селянська корова попрямувала до свого старого ґазди й повела за собою й попівські.

Чоловік зрадів:

— Ну, жоно, ти не вірила, що ми будемо нагороджені. Диви: наша корівка привела ще десять.

А жона лише головою покрутила:

— Дурний тебе піп хрестив. Від тебе їх ще ниньки заберуть. Най лиш дозвідає піп.

І раз лиш почали слуги шукати корів.

— Ану, погляньте до того селянина, — порадив піп, — може, його корова повела й наших…

Пішли до нього, а корови й справді тут. Але селянин не дав. Тоді прийшов сам піп…

— Що ти, Василю, вчинив?

— Нич. То мене Господь нагородив.

— Недобре, Василю, робиш! Ти чужі корови присвоїв.

— Як чужі? Хіба ви, отче, з казальниці неправду говорили? Це ви своє слово не держите?

Зажурився піп… Думає собі: сміх буде, перед народом стану брехачем, коли Василь почне всім говорити.

— Слухай, Василю, не фіглюй… Одну корову собі бери, а інші віддай.

— Я не фіглюю, отче… Як вам дуже жаль, беріть собі ви одну…

І піп мусив піти геть.

Чоловік заґаздувався. І ще й тепер ґаздує, якщо не вмер.

Піп у бочці

Проходила раз жінка коло попової хати, а він до неї стиха:

— А-хи!

Прибігла вона додому і каже чоловікові:

— Знаєш, проходила я коло батюшчиної хати, а він до мене стиха: «А-хи!», а я налякалась і побігла…

— Дурна, — каже чоловік, — чого налякалась? Кашляй до нього теж: «А-хи!» А як спитає, коли до тебе приходити, то кажи — увечері.

Так вони і умовились. Пішла жінка коло попової хати, а піп до неї:

— А-хи!

А вона до нього:

— А-хи!

Він тоді:

— Коли до тебе прийти?

А вона:

— Увечері, як по'їде чоловік до млина.

А чоловік її цілий день порався коло клуні, виносив мішки з висівками і поїхав до млина.

От лише смеркло, а піп до неї вже йде, кладе на стіл півока, а жінка виймає вареники… Тільки вони посідали, як надворі:

— Тпру!.. гов!..

А жінка, наче злякалась, кричить:

— Чоловік приїхав, батюшко! Де я вас подіну?

Піп туди, сюди, нема де заховатися. Тоді жінка й каже:

— Скакайте в цю бочку.

А в тій бочці було трохи малясу, піп скочив, загруз у маляс і сидить, не ворухнеться. Жінка ту бочку зверху й накрила.

Чоловік, буцім нічого не знає, заходить до хати, сідає за стіл, випили вони з жінкою півока, поїли вареників і полягали спати.

На ранок роздер чоловік подушку, висипав пір'я в бочку з малясом і кличе сусідів, щоб допомогли йому цю бочку на віз висадить.

— Лишилось, каже, трохи малясу, треба його брату завезти.

Взяли вони ту бочку, а вона важка, винесли її на воза, а він привіз її в гай, поставив посередині, а сам бігає навколо кущів і наче ловить щось. У той час їхав пан, і бачить він, що чоловік щось ловить, а нічого не видно, от він і каже своєму фурманові:

– Іди спитай, що це він ловить.

Прийшов фурман до нього і каже:

— Питає пан, що ти ловиш?

Той чоловік все бігає і каже:

— Я вже одного чорта піймав, а тепер чортиху ловлю, на розмноження, значить.

Пішов фурман до пана і каже:

— Той чоловік каже, що чорта має, а ще чортиху ловить на розвод.

А пан каже:

— Скажи йому, хай він мені чорта покаже.

Приходить фурман знов до чоловіка і говорить, щоб він панові чорта показав. А той чоловік аж відмахується:

— Та ні, не покажу, він втече, і тоді знов його ловити, не покажу. — А сам бігає, ловить і ловить.

Пан дивиться, дивиться і знов посилає свого фурмана, щоб чоловік показав йому чорта. Той і каже:

— Хай дасть мені пан 600 рублів, то вже сім'ю потеряю, а чорта покажу.

А що панові 600 рублів, як він хоче чорта побачити. От і дав йому 600 рублів. Відкрив чоловік бочку, потягнув попа, а той ногу виставив, у малясі, в пір'ї, виставив другу ногу і —